У середині грудня цього року Священний синод Української православної церкви Київського патріархату в присутності Святійшого патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета встановив день особливого пошанування львівської ікони Богородиці “Одигітрія” (оригінал якої зберігається у Львівській галереї мистецтв) із внесенням до православного церковного календаря.

Відтепер особливі святкування із пошанування ікони (біля якої, як стверджують священослужителі та віруючі, відбулося чимало зцілень, зокрема від безпліддя) провадитимуться у перший недільний день після дня пам’яті небесного покровителя Львова святого Юрія Переможця.

А ми вирішили нагадати громаді дещо з історії цього унікального мистецького та духовного твору. Кілька років тому у палаці Потоцьких, який перебуває у віданні Львівської галереї мистецтв, відкрили й освятили капличку, зведену спеціально для однієї ікони, що понад 600 років вважалася чудотворною  і останні десятиліття зберігалася у фондах галереї. Мова про “Львівську Богоматір”, що належить до “Одигітрій” і є найстарішою відомою на нині іконою, створеною у Львові.

Розповідають, ікона ця має дивовижну історію, яку частково можна простежити з написів, які на ній є. А там їх три. Перший – на звороті – свідчить, що ікону освячено (це вважалося і часом її створення) у 1534 році у львівському Латинському кафедральному соборі. Два інших, що її відновлювали, – у 1586-му та в 1671 роках.

Що стосується першої дати, то це якраз був час після найбільшої пожежі Львова 1527 року. Тоді все, що було у стінах міста, згоріло. Й оскільки інтер’єр головного Латинського собору був знищений, потрібно було його відновити. Очевидно, “Львівська Богоматір” уже на той час була у великій пошані і, можливо, вважалася чудотворною, оскільки саме на ній спинили увагу і саме її перемістили з якогось храму до катедри і помістили на почесному місці, де вона пробула кілька десятків років.

Після Триденського собору (1545 – 1563), в якому брав участь перемиський єпископ Валентин Гербурт, усі католицькі священослужителі постають перед необхідністю заміни ікон, мальованих іновірцями. Це активно пропагує і львівський архієпископ Дмитро Соліковський, який добивається підписання королівського декрету про створення у Львові братства малярів і видає розпорядження про очищення костелів від чужих католицизмові творів. Саме тоді спалахують нові вогнища, де горять ікони, які сьогодні вважалися би правдивим скарбом українства.

Але “Львівську Богоматір” (знову ж таки, вочевидь, зважаючи на її чудотворні властивості) ця чаша минула – її передають львівським вірменам. А ті, тяжіючи до західноєвропейського письма, перемальовують її, однак уже надаючи Богородиці вірменських етнічних рис обличчя. У такому вигляді ікона й увійшла в літературу (про неї багато писали у 30-х роках ХХ століття, зокрема польський професор Гембарович) і зберігалася у Вірменському соборі аж до Другої світової війни.

“Я шукав її двадцять років, відколи про неї довідався, – свого часу розповідав мені  директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. – Справа в тому, що після війни вона зникла, зрештою, як і унікальне рукописне вірменське Євангеліє XV століття. Жодні пошуки ні у Львові, ні серед вірменів-емігрантів у Польщі у другій половині 40-х років нічого не давали. Виглядало, що цієї ікони Львів більше ніколи не побачить. І яким же було моє здивування, коли 1984 року до мене за рекомендацією Володимира Вуйцика завітав професор нашого університету Андрій Отко і сказав, що має стару вірменську ікону, яку б хотів передати до музею. За його словами, ікону на прохання вірменського єпископа переховувала вчителька школи вірменок-бенедиктинок пані Станкевич, яка перед смертю передала її своїй учениці Софії Блонській, матері Андрія Отка. Яким же було наше здивування, коли, взявшись за її реставрацію, ми раптом виявили, що під нею є добре збережене набагато раніше зображення ХIV століття”.

Цікаво, що після реставрації ікона довгий час виставлялася в найстарішому львівському храмі – церкві Івана Хрестителя, але після того, як виникли проблеми з її охороною, ікону вирішили сховати у фондах. Цікаво й інше: за словами Бориса Возницького, наша “Львівська Богоматір” є сучасницею ще двох відомих у світі ікон такого типу. Одна з них – чудотворна – вивезена з Белза (Львівщина) до Ченстохова і є сьогодні найціннішою іконою Польщі. Й інша – вивезена домініканцями зі Львова у 1946 році до Ґданська.

“Я з усією відповідальністю можу сказати, що ця наша “Львівська Богоматір” вартує цілого храму, – тоді підсумував сказане Борис Возницький. – Свого часу відвідавши Мексику, я бачив там прекрасний храм у формі індіанського шатра зі скляною стелею, спеціально збудований для єдиної ікони – чудотворної Гваделупської Богоматері, до якого місцеві жителі метрів сто проходять на колінах. Отож, “Львівська Богоматір” – ікона, яка вартує, аби бути єдиною у всій церкві”.