Один із найяскравіших авантюристів та коханців XVIII століття, письменник, мандрівник, інтриган, філософ, дипломат, картяр, математик, адвокат, музикант, шпигун, масон (перелік можна довго продовжувати) Джакомо Казанова на старість часто скаржився на дощову прохолодну погоду там, де змушений був жити. Для нього, уродженця південної Італії, містечко Духцов (стара назва - Дукс) у північній Чехії (куди у  60 років на запрошення графа Вальдштейна приїхав працювати бібліотекарем у замку), хоча і стало останнім прижиттєвим притулком, однак, так і не набуло барв, без яких життя видавалося йому прісним.

Яскравим це місто не назвеш і сьогодні. Якби не замок, куди туристів приваблює постать Казанови, який прожив тут 13 років і саме в Духцові знайшов вічний спочинок (хоча могила його не збереглася - у ХІХ столітті цвинтар біля місцевого костелу святої Барбари за­крили і ніхто не знає, чи перенесли останки легендарного Джакомо деінде), навряд чи туристи спеціально їхали  б сюди, аби оглянути експозицію графіки XVII-XVIII століть чи галерею портретів представників роду Вальдштейн, хоч і дуже цікаві.

Розуміють це і сучасники-духцов'яни. Бо ось уже тринадцятий рік поспіль провадять у себе свято Казанови з перевдяганнями, конкурсами та музичними дійствами. Однак у кінцевому підсумку щось не вдається. Бо дуже сприятлива з погляду потенційних заробітків для Духцова постать чомусь ніяк не позначається на впорядкованості та ошатності міста. Облуплений та пошарпаний часом Духцов  - та ще й у дощову погоду - на фоні переважної більшості міст і містечок Чеської Республіки, де випало побувати, виглядає аж надто депресивним.

Ще одна місцева байка твердить: коли у дзеркало Казанови зазирне жінка, то стане ще гарнішою, аніж  є

Депресивно почувався у Духцові й Джакомо Казанова, хоча жив тут кілька століть тому. Йому бракувало не вигод  (на той час замок був дуже добротним) чи спілкування (граф Вальдштейн запросив Казанову не так заради потреби у біб­ліотекарі, як через те, що його особа приваблювала до замку багатьох цікавих та іменитих людей, яких Казанова розважав своїми бесідами), а всезагальної пошани до своєї особи. А її він не відчував. І від слуг, з якими вимушений був щодня спілкуватися - передовсім. Ба більше - слуги дратувалися пихатістю цього іноземця, який із незрозумілих причин вимагав, аби його шанували так, як господаря замку. А відтак зумисне виводили його із себе - переварювали його улюблені макарони, погано чистили йому одяг, отруїли його улюбленого собаку, обляпували нечистотами його портрет і навіть доклалися до того, аби Казанову побили. Злий, хворий (Джакомо хворів на сифіліс), швидкостаріючий (амурні пригоди залишились в далекому минулому) Казанова неодноразово втікав із замку, але щораз повертався - йому не було куди подітись.

Саме в замку Вальдштейнів Джакомо Казанова написав свої найкращі твори - роман-утопію про подорож углиб Землі "Ікосамрон"та легендарні мемуари "Історія мого життя" ( 4000 сторінок у 12 томах), над якими працював дев'ять років. "Читач пробачить мені, - гірко зауважував він в "Історії...", - довідавшись, що писання ме­муа­рів було єдиним засобом, мною вигаданим, аби не зійти з розуму, не вмерти від горя та образ, що їх у великій кількості намагаються завдати мені ті підлі люди, які зібралися у замку графа Вальдштейна в Дуксі".

А відтак переживаєш велике співчуття до однієї із найціка­ві­ших постатей XVIII століття, переходячи з кімнати до кімнати, якими тринадцять останніх років свого життя ходив легендарний Джакомо. Екскурсовод показує робочий кабінет Казанови з більярдом, спальню, де великий коханець спав напівсидячи (у той час вважалося, що коли засинаєш в горизонтальному положенні, то наближаєш власну смерть), кріс­ло, в якому Джакомо любив сидіти і де тихо перейшов у світ тіней (за тутешніми "байками": якщо, незважаючи на музейну заборону, сучасний чоловік бодай на хвилину присяде на це крісло - слава Казанови йому забезпечена), і врешті, непоміт­но натиснувши на кнопку в бібліотеці - потаємну кімнату, де над письмовим столом схилилась постать чоловіка в старовинному вбранні. Не сам Джакомо, а його восковий прототип, який є лише віддаленою копією цього всесвітньо знаного чоловіка-загадки.

Однак, попри все, Джакомо Казанова здобув те, чого дійсно прагнув: незважаючи на плин часу, ми зацікавлено говоримо й у майбутніх століттях, найвірогідніше, будемо говорити про цю неординарну людину...

Львів-Духцов-Львів

Замок графа Вальдштейна у Духцові - остання пристань Казанови

У часи Казанови знать воліла спати напівсидячи

Для Казанови це крісло стало останнім порогом між світом живих і мертвих