(Продовження. Початок
у попередніх числах "Пошти")

На кампусі Колумбійського університету

Один зі стійких стереотипів про Америку, притаманних, передовсім, російськомовному середовищу, що в "них", мовляв, "цивілізація", а в "нас" - "культура".

Можна припустити, що виникненню цього стереотипу сприяв Голлівуд, серія фільмів про Рембо, перш за все, (між іншим, вщент розгромлений фаховою американською кіно­критикою) й інші зразки масової культури США, які пропагують культ грубої сили. Та в дійсності американці - ввіч­ливі, приязні й відкриті люди. До того ж, якщо критерієм "культури" вважати побут, то вода там - цілодобово, як холодна, так і гаряча, а під'їзди використовують не як туалети, а за призначенням.

Книга, освіта та наука в Америці в особливій пошані. Кожний третій пасажир метро щось читає, а реклама коледжів і університетів у вагонах - найпоширеніша. Видавнича справа в Америці - дуже прибутковий бізнес, при тому 10 - 20 % ціни кожного проданого примірника становить гонорар автора. Початкова та середня освіта - безплатна. Натомість вища освіта - хоч дороге задоволення (річний курс навчання на спеціальності "маґістр політології" в Колум­бійському університеті коштує близько 40 тис. доларів), зате, завдяки мудрій кредитній по­літиці американ­ських банків
(3-4 % річних), доступне усім, хто хоче навчатися. До того ж американці свідомі того, що матері­альний і життєвий успіх без освіти неможливий. Тому в офісах компаній часто можна зауважити не лише таблички з іменами їхніх працівників, а й титули ВА, себто бакалавр або МА, себто маґістр. А от докторські титули (еквівалент українського титулу "кандидат наук") ґарантує його носієві загальний громадський респект. Саме тому емігрант із США Роман Зварич, пробиваючись на Олімп української політики, брехав, що є доктором філософії Колумбійського університету.

Найбільш візуально від­мін­ною рисою університетів США є наявність кампусу (campus, походить від camp - "та­бір"). Це площа навколо основних університетських споруд, так би мовити, якщо не центр, то серце університету (бо серце розташоване таки не в центрі тіла), основне місце вияву колективної громадської активності. На відміну від університетів Центральної та Схід­ної Європи, де більшість університетів відкрили абсолютистські або тоталітарні режими, американські університети існували незалежно від влади завжди. І нині федеральний бюджет США не фінансує жодного університету; щоправда, якась їхня частина додає  до назву прикметник State, що означає "університет штату такого-то". Тож кожний університет є автономною, незалежною від влади клітиною громадянського суспільства. Це означає, що влада не має жодного стосунку до вибору спеціальностей, навчальних курсів, програм, пріоритетів наукових досліджень, критеріїв присвоєн­ня докторського ступеня тощо. Взагалі, теорію громадянського суспільства опрацювали здебільшого професори, які ви­пробували її ефективність на території своїх кампусів. А ос­кільки в Центральній і Східній Європі влада постійно прагнула придушити громадськість, авангардом якої було, передовсім,  студентство, то власних кампусів не мають університети ані у Львові, ані Кракові, ані Будапешті.

Усі університети ревно дбають про педагогічний престиж і науковий потенціал, тому корупція тут - річ недопустима. Най­відомішими внзами США є Гарвардський університет і Массачусетська політехніка (Massa­chusetts Institute of Technologies), що в Кембриджі - містечку, що безпосередньо прилягає до Бостона. Ці внзи очолюють знамениту десятку найпрестижніших внзів США. Хоч це схоже на жарт, розповідають, що окремі великі компанії США можуть набирати персонал лише з, скажімо, випускників Гарварду. Згідно зі шкалою престижності, Колумбійський університет (Columbia University) у Нью-Йорку - на третьому місці.  

Середовище американських професорів відзначається духом корпоративності, а водночас схильністю до гострих дискусій, нерідко - з присмаком скандальності. Професори згаданої десятки ставляться до  колег з інших університетів зверхньо. З усіх сил прагнучи створити власну наукову "школу", кожний професор скрупульозно нотує кількість бакалаврів, маґістрів, а передовсім, докторів,  які він виховав; особливо з останніми він підтримує регулярні контакти, допомагає й опікується ними. Відтак коли він йде на пенсію або досягає 70-літнього віку, учні видають збірник наукових праць на знак  його пошани - предмет особливої гордості одних та заздрості інших. 

Професори США - люди матеріально незалежні й, на відміну від українських колег, мають чимало вільного часу. Так, навантаження українського доцента - 5-8 пар, американ­ського асистента професора - 1-2 пари на тиждень. Групи студентів американських університетів складаються з 1-10, українських - із 40-50 осіб. Крім посадового окладу, фактично кожний науковець США бере участь у системі розподілу дослідницьких ґрантів, які на конкурсній основі розподіляють і державні, і приватні філантропічні інституції на терміни до двох-трьох років. Натомість його український колега-гуманітарій з посадовим окладом
2 тис. гривень, що не бере хабарі, фактично позбавлений можливості поліпшити своє матеріальне становище, окрім того, як спробувати отримати ґрант з-за кордону або взяти участь у виборчій кампанії тієї чи іншої групи олігархів. Система дослідницьких ґрантів в Україні перебуває в ембріональній стадії розвитку, а ті, що є, розподіляються зде­більшого відповідно до непрозорих, а то й взагалі незрозумілих принципів. Тому авангард світової науки  сучасності становлять університети США; натомість в Україні науку далі розвивають, передо­всім, працівники спеціалізованих науково-дослідних інститутів (ліквідованих у США протягом 1960 - 1970-х років), де немає студентів.  

(Продовження -
в наступних числах "Пошти")