Першого вересня з нетерпін­ням чекають не лише діти, а й батьки, особливо першокласників. Адже хвилюються, як швидко син чи донька адаптуються до нової обстановки.  Практика свідчить, що діти, котрі ходили до садка, призвичаюються швидше. А ті, що були вдома, звикають важче. Інколи рідні змушені півроку стояти під  дверима класу, аби чадо могло висидіти урок. Що зробити для того, аби процес адаптації першокласників минув швидше? "Пошта" звернулася за порадою до президента Асоціації практикуючих психологів Львівщини Ігоря Корнієнка.

Увага вчителя не замінить уваги батьків

- Нині діти ідуть до школи з шести років. На мою думку, це зарано, - сказав "Пошті" Ігор Олексійович, - вони ще не готові до такого кроку. Але у нас просто копіюють західну систему освіти. Проте на заході вона добре відпрацьована. Дитячі садочки, скажімо, Франції, Англії, Швейцарії є складовою частиною навчально-виховних комплексів. І у їхніх дітей перехід з садочка до школи відбувається безболісно, вони просто переходять з одного приміщення в інше. У нас також є такі комплекси, але їх можна порахувати на пальцях. Тож наші діти найчастіше  з одного середовища різко потрапляють у зовсім інше. Це для них  стрес.  На нього нашаровується й вікова криза (перша криза у дітей настає приб­лизно в рік, друга - в три, третя -  в 6-7 років). Це наступна сходинка, на яку дитина під­німається у своєму розвитку. Вона перебуває у психічному напруженні. І школа може ту кризу поглибити. Діти стають капризними, відмовляються робити те, чим раніше займалися залюбки. Тому першокласникам потрібна  увага і  батьків, і педагогів.

Передусім, батькам треба зрозуміти, чи готова дитина  до школи. І ця готовність має три складових. Перша - фізіологічна. Вік психологічний має збігатися з  фізіологічним, а такого збігу часто нема. Показники здоров'я мають відповідати нормам, визначеним для дітей шестирічного віку. Особливо у дитини має бути добре розвинена дрібна моторика руки, щоб вона могла вільно тримати ручку, пензлик тощо. Тож діти повинні ліпити  фігурки з пластиліну, вирізати ножицями, замальовували розмальовки, обводили клітинки.

Друга складова - психологічна готовність. Дитина повинна  ототожнювати себе з учнем.  Дуже важливо, аби батьки не залякували дитину школою. Інколи рідні кажуть: "Ось почекай, підеш до школи, там вчителька не буде з тобою панькатися..." Це помилка батьків, бо вони наперед вселяють дитині страх перед школою. Якось до мене звернулися батьки, син яких добре розвинений розумово і фізично, виховувався в люблячій сім'ї, а пішовши до школи, раптом почав заїкатися, в нього почало сіпатися  око. Згодом все  прийшло до норми, але коли почали шукати причину, то зрозуміли, що  мати таки залякала сина і коли щось не вийшло, відразу пішов збій.

І третє  - дитина повинна бути морально готова дотримуватися  правил,  встановлених у школі. Деякі  діти спершу не можуть висидіти за партою 30 хв,  виймають бутерброд  і починають їсти. Це не біда, але це зриває урок. Аби привчити дитину до норм поведінки, що існують у школі, обов'язково потрібно ходити на заняття, що проводять у школах. На них діток ознайомлюють зі школою, показують, де їдальня, туалет, як правильно піднімати руку тощо. Щоправда, ці заняття відбувалися навесні. Якщо діти з якихось причин не були на них, ситуації, які виникають у школі, треба пройти у формі гри. Скажімо, мама виступає у ролі учня, а син - вчителя. Потім навпаки.

Гіперопіка вилізе боком

 Нині доволі часто дітки ідуть до школи практично повністю підготовленими: уміють читати, писати, рахувати, а деякі знають не лише рідну мову, а й іноземну.  Цього не потрібно робити, бо такій дитині у школі буде нецікаво. Спілкуючись з вчителями, не раз чув думку, що інколи рівень знань таких дітей після закінчення першого класу  не підвищується. Але у такій гіперпідготовці є й інший момент. Як батьки цього домоглися? Нерідко вони просто змушують дитину вчити букви, читати, писати. І карають:  "Не напишеш три рядочки букв, не подивишся мультика чи залишишся без морозива".  Але це  породжує відразу до навчання, школи. Для дітей такого віку головний вид діяльності - це гра. Тому дитину можна готувати, але в ігровій формі.  Було б добре, якби дитина рік або хоча б півроку перед школою ходила у садок. Там є спеціально підготовлені вихователі, які вчать діток сприймати навколишній світ через ігри.

Буває й по-іншому - батьки віддають дитину до школи і перекладають усю відповідальність на вчителя: він має всьому навчити, виховати. Але це чергова помилка батьків, бо дитині обов'язково потрібна підтримка рідних. Відповідальність за неї несуть, насамперед, рідні. Ніколи не можна порівнювати сина чи доньку з іншими учнями, говорити:
"Надійка навчилася рахувати, а ти ніяк цього не збагнеш". Це може призвести до заниження самооцінки дитини. Сина чи доньку можна порівнювати лише з ними самими, скажімо, наголосити, що вчора вони ще дуже часто під час написання букв виходили за лінійку, а сьогодні все вийшло набагато краще. І якщо ще трішки постараються, то взагалі будуть молодці. Ще ось що дуже важливо. Нині цілком здорових дітей практично нема. Якщо дитина має якісь хронічні захворювання, то обов'язково треба поговорити перед школою з педагогом. Щоб він знав, як правильно знайти індивідуальний підхід до такого учня.

 Коли дитина має іти у перший клас, батьки дуже часто з ніг збиваються, вибираючи для неї школу. Хочу особливо наголосити, що не так важливо, яка це школа: спеціальна, з поглибленим вивченням іноземних мов чи звичайна загальноосвітня, як  те, який у дитини перший вчитель. Саме від нього залежить, як у майбутньому учень ставитиметься до навчання, школи, сприйматиме світ  загалом.