У Мистецько-терапевтичному центрі “Непротоптана стежина” діти з особливими потребами можуть не тільки розкрити свої творчі здібності, але й навчитися адаптуватися до суспільного життя

Слово “терапія” у нас найчастіше асоціюється з медициною. Але, як виявляється, терапія може бути зовсім іншою: музичною, театральною, словесною. Саме такою терапією вже десять років лікують тіла і душі у Мистецько-терапевтичному центрі “Непротоптана стежина”. А розпочалося все з ініціативної групи батьків дітей з особливими потребами, які не хотіли, аби їхні сини та доньки були закриті в чотирьох стінах, були заручниками  проблем та переживань, а стали повноцінними членами суспільства, знайшли нішу, в якій можуть проявити себе, розкритися зовсім з іншого боку. Ця група, а точніше клуб батьків, як вони себе назвали, відвідала Польщу, де побувала на фестивалі для неповносправних. Серед них була і львів’янка Віра Войтюк, багатодітна мати (в родині п’ятеро дітей, найстарша дочка неповносправна), яка всі ці роки очолює центр.

Слово, музика, пісня

Натхнені польським досвідом батьки вирішили у нас створити центр, де б неповносправні могли не тільки проходити звичну терапію, але й долучити до неї мистецтво.

– Мистецтво – це те, що супроводжує людину від народження: спершу людина просто вивчає навколишні звуки, а потім сама стає частиною мистецтва, відвідуючи театри, виставки, чи творить як митець, –  говорить Віра Войтюк. – Для неповносправної особи мистецтво не тільки допомагає побачити світ, але й є частиною реабілітації, адаптації. Коли сім’я бачить, що дитина у  творчості розвивається, то це збагачує і її, і всю родину.

Як розповіла пані Віра, у перші роки, коли центр тільки починав працювати, батьки були дуже ініціативні. На перший фестиваль зібралося 18 колективів. Звісно, рівень підготовки був різний, проте всі намагалися показати себе якнайкраще. Згодом керівників колективів, волонтерів почали навчати, зокрема, як працювати на театральній сцені. Тоді багато керівників не хотіли міняти свої методи роботи і ставлення до людей з особливими потребами. Та все ж залишилася ініціативна група, яка працювала з дітьми. Проте фахівці працюють тільки з дітьми зі спеціальних шкіл-інтернатів, а ось дітки, які живуть у районах, готуються до фестивалів самі. Та, як зазначають організатори, дуже часто саме такі колективи демонструють значно вищий рівень підготовки.

За ці роки центр розширив свою діяльність у багатьох напрямах: відбуваються театральні фестивалі, поетичні зустрічі, фестиваль пісні, музики і танцю, художні виставки, виставки фотографій. Обираючи різні напрями, в центрі намагаються знайти підхід до кожного малюка, допомогти розкритися саме в тому напрямку, до якого в дитини є нахил.

Пройшовши доволі тривалий шлях, організатори тепер бачать свої плюси і мінуси.

Анастасія  Войтюк, координатор проектів, розповіла, що організатори центру завжди мріяли, щоб він був не просто місцем виступу учасників, а щоб допомагав розвиватися спеціалістам, які працюють з такими людьми,  волонтерам, родинам.

– Наша мета – щоб існували хороші, цікаві колективи, учасники яких мали б можливість розвитку, самореалізації. Прагнемо, щоб фестиваль розвивався, але без розвитку колективів це неможливо. Ціль не тільки виступ, а систематична праця, пошук тих методик, які підходять саме цим дітям, – каже Анастасія Войтюк. – Люди, які приходитимуть на фестиваль, а він не буде цікавим, просто відчуватимуть жалість до тих діток.

За десять років “Стежина” дійшла до Сум, Києва, де є подібні центри, співпрацює з Польщею, Білоруссю, тож наші дітки можуть їздити туди на фестивалі. 

Мистецька та соціальна терапія

За ці роки через центр пройшло кілька сотень дітей з особливими потребами. Й тут вони могли отримати не тільки мистецьку, але й соціальну терапію. Як розповіла Анастасія Войтюк, завдяки такій роботі, спілкуванню в колективах діти дуже змінюються. Вони не тільки по-іншому поводяться на сцені, але й у побуті: транспорті, магазині. Все відбувається дуже маленькими кроками, але через роки дає результат. Іноді ці результати настільки відчутні, що жодна терапія, заняття з психологами не дали би такого розвитку. Окрім того, такі фестивалі сприяють розвитку мовлення, вчать контролювати своє тіло. Також є психологічний розвиток, адже у дитини розвиваються увага, уява.

– Якщо правильно працювати з родинами, то неповносправні можуть дати дуже багато суспільству. Це індикатори суспільства, – переконана Віра Войтюк. 

Не просто музика

Цьогоріч у центрі почали працювати в новому напрямку – терапія музикою. Як розповіла пані Віра, музикотерапія – це пошук певних ритмів, музичних вібрацій, які налаштовують людину на якусь ноту, що допомагає розкритися. Якщо правильно використовувати музику, вона  може допомогти позбутися фізичних чи емоційних недоліків. Музика допомагає розкрити і внутрішній світ.

Вікторія Міщук, координатор майстер-класів, додала: музикотерапія – це застосування різних музичних засобів – голосу, звуку, діафрагми, власного тіла, а також музичних інструментів, будь-чого,  пов’язаного з музикою, для лікування осіб з особливими потребами. Для  такої терапії можна використовувати музику, яку творять самі учасники процесу, може бути готова музика, яку визначають спеціалісти. Водночас кожна людина може вибрати ту музику, яка підходить власне їй. І саме вона буде терапевтичною.  

Сила родини

Для подолання проблем чи недуги підтримка родини є дуже важливою й іноді навіть вагомішою, ніж допомога спеціалістів.

Кілька років тому в “Стежині” до фестивалю вирішили долучити й батьків – створили родинну програму “Берегиня”, аби неповносправні діти могли займатися разом з рідними.

– Спочатку ми не знали, як родина поставиться до того, що не тільки дитина братиме участь у таких заходах, а й уся родина. Але побачили, що до нас приходять, цілими родинами, всі дуже переживають, дехто намагається виходити на сцену і щось виконувати зі своїми внуками, – говорить пані Віра.

Та все ж зацікавлення нашого суспільства у творчості неповносправних не надто велике, й на фестивалі приходять переважно рідні самих учасників. Та в центрі переконані, що працюють у правильному напрямі, адже бачать значний поступ і в рівні проведення фестивалів, і в житті людей з особливими потребами.