Варфоломій І, Патріарх Константинопольський і Нового Риму, про своє призначення і місію єднання світового православ'я

До візиту в Україну першо­священика Православної церк­ви Варфоломія І недавно було прикуто увагу не тільки українців, але усієї Європи. Судячи з можливих наслідків, гос­тини Патріарха можуть стати першим кроком на шляху утвердження Києва як центру світового православ'я. Однак, напевно, лише незначна частина українців уповні усвідомлює, що таке Константинопольський патріархат, його впливовість на нинішній полі­тичній та релігійній мапі.

Про це - в ексклюзивному інтерв'ю Його Всесвятості тижневику "Суботня пошта".

- Що таке Вселенський патріархат сьогодні?

- Вселенський патріархат, згідно зі святими канонами і православними традиціями, є першим Престолом у панправославному світі. Він має право і навіть зобов'язаний координувати стосунки між усіма Православними церквами. Патріархат має право ініціювати та проводити зібрання ієрархів. Звичайно, Вселенський Патріарх не є Папою християнського Сходу, але цей схід­ний християнський Схід потребує послуг Вселенського патріархату як такого собі цент­ру, який узгоджує його ді­яльність.

- Константинополь має престол, але його могутність похитнулася ще кілька століть тому. Зараз вірян у безпосередній юрисдикції Вселенського Патріарха не більше трьох з половиною мільйонів. У Туреччині - це лише сім тисяч прихожан греків за національністю.  Решта православних лише формально відчувають певне відношення до Константинополя...

- Константинополь для багатьох Церков є материнською Церквою, тому він багато чим жертвує для їхньої життєдіяльності. Константинопольська Церква віддавала частину своїх володінь заради утворення автокефальних церков - такою була пожертва з її боку. Церкви на Балканах, в Україні та Росії століттями були під прямою юрисдикцією Вселенського Престолу, тобто були його частиною. Задля блага православних народів Константинополь благословив їх на утворення автокефальних церков. Ми завжди поважали національну свідомість, мову та культуру православних народів. Наші брати-паломники Кирило і Мефодій, яких надіслав мій попередник, патріарх Фотій, принесли на ці землі не лише християнство, вони передали туди цивілізацію.

- Константинополь досі вважає Україну своєю канонічною територією?

- В Україну ми їздили без політичної мети, ми хотіли разом із шляхетним українським народом відсвяткувати поворотний момент його історії - хрещення. Ви всі, ваша християнська самоідентифікація походить від Константинопольської церкви. Для України ми є і завжди залишатимемось Церквою-Матір'ю. Тому для нас є величезною духовною радістю і задоволенням разом із вами - з вашим Президентом та його народом -  відсвяткувати  надважливу дату. Це була нагода принести ще раз благословення та любов до вас Церкви-Матері.

- А як бути православними серед мусульман тут, у Стамбулі, де християн вважають лише однією з національних меншин?

- Резиденція Вселенського Патріарха у Фанарі - районі Стамбула - є Престолом  нашої Церкви протягом останніх чотирьох століть. До 1599 року Вселенський патріархат був у центрі Стамбула - у знаменитому храмі Айя Софія. Попри складну історію стосунків із мусульманами, які є власниками цієї території, патріархат живе. Ми у постійному діалозі із християнами: католиками, англіканцями. У цьому діалозі ми координуємо позицію усіх Православних церков. Протягом останніх 25 років Вселенський патріархат ініціює тісні контакти із мусульманами та іудеями. 

- Раніше православних тут не милували. Навіть зараз демонстрація під стінами Георгіївського монастиря з кривавими вимогами чи навіть биті вікна резиденції - не дивина...

- Бувають і конфлікти. Недавня історія - у нас є великий будинок, який здавна використовували як грецький притулок для бездомних на Принцових островах. Турецька влада раптом захотіла його відібрати. Ми програли усі суди тут, у Туреччині, тому змушені були подати позов до Європейського Суду з прав людини, і буква­льно кілька днів тому суд визнав нашу правоту.  Таких проблем у стосунках з місцевою вла­дою, треба визнати, багато. В основному вони стосуються церковної власності чи власності грецької меншини. У спірних питаннях, якщо не вдасться відстояти своє право тут, ми будемо звертатися до Страс­бурга. Можливо, тоді міс­цева влада більш поважно ставитиметься до прав меншин, які мешкають на турецькій території.