Маленьке королівство може стати причиною великої війни

Нещодавно дрібне королівство Бахрейн оголосило про арешт 23 осіб, яких обвинуватили в намірі скоїти низку терористичних актів, а також в антиурядовій змові. Уряд країни дуже вже прозоро натякнув, що за викритими заколотниками стояв Іран, хоча й не наважився прямо звинуватити в капості могутнього сусіда.

Воно б нічого – скільки того Бахрейну? Але це з нашої точки зору, Бахрейн – щось далеке і дуже маленьке. Він справді є найменшою з країн арабського світу, але водночас відіграє – вкупі з не менш “потужним” Кувейтом – надзвичайно важливу роль у справі підтримки безпеки в районі Перської затоки й на Близькому Сході в цілому. Звичайно, з точки зору Сполучених Штатів Америки.

Зауважмо, що в Бахрейні розташований регіональний штаб військово-морських сил США в Перській затоці. Бахрейн посідає стратегічне становище в регіоні – повз нього проходять важливі морські шляхи, якими більша частина світової нафти на бортах супертанкерів транспортується з місць видобутку до переробних заводів. Крім того, острівна держава Бахрейн сполучена з материком 24-кілометровим автомобільним мостом, що простягнувся над водами Перської затоки. Цей міст з’єднує Бахрейн зі Східною провінцією Саудівської Аравії, де розташовані найбільші в цій країні родовища нафти.

А в Східній провінції Саудівської Аравії переважає шиїзм. У Бахрейні ж із 729-тисячного населення приблизно 70% також сповідують шиїзм. Водночас найвищі посади в державі обіймають сунніти – від короля до глави кожного великого офісу. Шиїти, які почуваються, як люди другого сорту, підтримують тісні відносини зі своїми одновірцями із сусідніх ісламських республік. А Ірану (де державною релігією є іслам власне шиїтського напряму і 95,7% населення становлять шиїти) подобається періодично нагадувати бахрейнцям, що їхній острів колись належав Ірану й іранці про це пам’ятають. Напруженість у цьому куточку світу наростає, і для того, щоб там розгорілися якісь конфлікти, не потрібно навіть докладати особливих зусиль. Це особливо очевидно, якщо почати загинати пальці – що потрібно для війни: нафта, релігія й політика. Це все тут є. І навіть тісно перемішане.

Бажання Білого дому дати доброго прочухана непокірним іранцям давно відоме. Звинувачення в спробах створення ядерної зброї – це добре, але Обама воліє не наступити на граблі Буша, який всіх лякав зброєю масового ураження, якою буцімто був напханий Ірак і якої після окупації не знайшли взагалі. А тут з’являється можливість “благородно” стати на захист хай дрібного, але союзника і помститися Ірану за спробу повалити бахрейнського короля.

Джерела в районі Перської затоки наввипередки повідомляють, що Іран усерйоз готується до можливої атаки з боку Ізраїлю й/або Сполучених Штатів на його ядерні об’єкти, запасаючись зброєю та боєприпасами, а також ведучи активні перемовини з дружніми силами у сусідніх країнах.

Водночас Тегеран усвідомлює два дуже важливих факти. По-перше, у випадку атаки він не зможе завдати прямого відповідного удару через  домінування США в повітряному просторі й наявність неприступної системи протиповітряної оборони в Ізраїлю. По-друге, Іран знає, що за всяку ціну має вжити відповідних заходів, інакше його авторитет буде невідворотно підірваний. Яке ж рішення? Дати здачі американцям за допомогою їхніх же союзників. Відмутузити їх, як годиться.

“Гезболлах”, ліванський шиїтський воєнізований рух, щедро спонсорований Тегераном, займає ідеальну позицію для того, щоб вдарити по Ізраїлю з півночі. До арсеналу “Гезболлаха” входить легка артилерія далекої дії та ракети середньої дальності. З півдня може вдарити ГAMAC – палестинський ісламський рух опору. Артилерія в цих хлопців гірша, але крові попити ізраїльтянам вони також здатні.

Що стосується безпосередньо Перської затоки, то там Іран може самотужки впродовж доби окупувати увесь Бахрейн, подавши це, як спробу відновлення історичної справедливості, адже ці острови справді колись належали персам.

І, звичайно ж, не можна забувати про вплив, який Тегеран має в Іраку, де дотепер перебуває близько 50 тисяч американських вояків. Місцева партизанка, яка одержує підтримку від Ірану, якщо виникне така нагода, навряд чи відмовить собі в задоволенні трохи постріляти.

Тож розклад виходить тривожний. І Обамі варто тричі почухати свою кучеряву потилицю, перш ніж віддати американським пілотам наказ: “Уперед – на Тегеран!”.