Професор Клаус Семсрот, декан факультету архітектури і містобудування Віденського технічного університету, про співпрацю з Львівською політехнікою, міську архітектуру та збереження історичної спадщини

Дипломні роботи понад 500 молодих архітекторів протягом тижня виставляли у Львові, серед них – близько 100 авторства іноземних гостей. У Національному університеті “Львівська політехніка” відбувся  ХІХ  огляд-конкурс дипломних проектів випускників архітектурних та художніх спеціальностей вищих навчальних закладів України.
– Така імпреза відбувається у Львові вже втретє, – розповів “Пошті” Юрій Криворучко, головний архітектор Львова, завідувач кафедри містобудування Інституту архітектури НУ “Львівська політехніка”. – Наступного разу вона буде у нас лише через десять років, адже загалом у таких оглядах беруть участь представники десяти українських міст, які почергово організовують у себе захід. Цього разу до Львова завітали 180 уже знаних, а також молодих архітекторів не лише з України, але й Австрії, Росії, Вірменії, Німеччини та Польщі. Такі огляди передусім сприяють обміну досвідом, адже кожна з 22 українських архітектурних шкіл має свою спеціалізацію та специфіку.

Для молодих фахівців це добра нагода повчитися у своїх іменитих колег. Протягом тижня для них читали лекції професори з Віденського технічного університету, Московського архітектурного інституту та Інституту генерального плану Москви.

“Пошті” випала нагода поспілкуватися з Клаусом Семсротом, деканом факультету архітектури і містобудування Віденського технічного університету. 

– Ви завітали до Львівської політехніки на огляд дипломних робіт. Що дають такі спільні огляди?

– У сучасному світі дуже важливим є контроль якості. Проведення таких оглядів дозволяє порівняти роботи представників різних архітектурних шкіл. Це відіграє дуже велику роль у само­оцінці архітекторів і в оцінці їхньої праці представниками архітектурної громадськості. Якщо говорити про європейський освітній процес, згідно з Болонською конвен­цією, контроль якості є надзвичайно важливим.

– Віденський технічний університет уже багато років спів­працює з Львівською політехнікою. Чого вдалося досягти завдяки цій співпраці?

– Наша співпраця почалася на початку 1990-х років, коли в Україні змінилася політична система. На мою думку, вона сприяла тому, що українська освіта та архітектурні процеси були інтегровані у європейський контекст. При цьому важливим є не лише студентський обмін, але й обмін науковцями. Для молодих людей дуже важливо мати можливість вивчити іншу культуру, інші економічні умови життя. Сьогодні у Відні навчається приблизно 35 студентів з Львівської політехніки. За 15 років близько 500 молодих людей взяли участь в екскурсіях до Відня. Ми також спільно проводимо дуже багато воркшопів, на яких студенти мають можливість попробувати свої сили в архітектурному проектуванні в конкретних умовах.  Їхніми результатами є реальні проекти, які в перспективі можна реалізувати.

– Чи є суттєва різниця у баченні нової архітектури випускниками львівської і віденської шкіл?

– На початку нашої кооперації, 15 років тому, комунікація була дуже складною. Свою роль відігравало і те, що більшість українських студентів не знали добре ні німецької, ні англійської мови. Коли ми починали, було враження, що українські студенти проектують лише те, що можна негайно побудувати. Вони не бачили стратегії архітектурного розвитку міста; часто бралися проектувати, не проаналізувавши спершу умови, в яких вони це роблять. Власне аналітична сторона була дуже слабкою. Зараз ситуація, звісно, змінилася. Підходи львівських і віденських студентів стали більш подібними.

– Ви вже не вперше приїжджаєте до нашого міста і добре знаєте Львів. Що для Вас є символом міста?

– Якщо я заплющу очі та уявлю собі Львів, то бачу Ратушу з довколишніми будинками. Це для мене образ Львова.

– Як Ви оцінюєте львівську архітектуру останніх 20-ти років?

– Можу відзначити тенденцію у бажанні відрізнятися від архітектури, яка домінувала до 1990  року, бажання йти українською дорогою. Щиро кажучи, я не займався сучасною архітектурою Львова, тому мені важко її оцінити.

– Наскільки важливим є статус міста, яке внесене у Список світової спадщини ЮНЕСКО, для Львова?

– Переконаний, що це дуже важливо. Спадщина, якою володіє місто, повинна бути збережена за усіма правилами. Але поза тим, вважаю, що не можна зупинятися і законсервувати те, що є. Адже ми справді маємо багато прикладів вдалого поєднання старої та нової архітектури. Маю надію, що порожнини, які сьогодні є між будинками, заповняться колись дуже інтелігентною сучасною архітектурою, що ми і пробували зробити на прикладі готелю, який планують побудувати на розі Краківської і Вірменської. Думаю, що таке гарне місто, як Львів, повинне почати говорити мовою ХХІ століття.

Водночас для Львова дуже важливо вибирати проекти для нового будівництва через відкриті міжнародні конкурси. По-іншому в це середовище втручатися не можна. Проектувати повинні архітектори міжнародного класу, які продукують продукт дуже високої якості.

– Чи були у Відні проекти, які не реалізували через зауваження інспекторів ЮНЕСКО?

– У нас був проект, який передбачав будівництво у буферній зоні території, що внесена до Списку світової спадщини, дуже високого будинку. Його висота мала становити близько 120 метрів. Однак експерти ЮНЕСКО сказали, що викреслять Відень зі Списку, якщо будинок побудують. Тож ми відмовилися від цієї ідеї. У нас також були обмеження при будівництві нового віденського вокзалу. Попри те, що він розташований далеко від історичної забудови, його висотні будівлі не мали бути помітні з жодної точки старого міста. Тож  коли приїхала комісія з ЮНЕСКО і сказала, що з одної точки висотні будівлі таки видно, їх довелося понижувати.

– Тож Відень дослухається до порад ЮНЕСКО?

– Так. Адже, наприклад, Дрезден виключили зі Списку світової спадщини через будівництво нового моста через Ельбу.

– Якою має бути нова архітектура в історичному середовищі?

– Це дуже теоретичне питання. Передусім ця архітектура має бути чесною. Повинні бути використані матеріали, які ми бачимо в міському оточенні. Архітектура також має бути функціональною. Окрім цього, нові будівлі не повинні імітувати минулого.

– Наскільки прийнятною є відбудова втрачених будинків при достатній інформації про них?

– Тут треба враховувати багато аспектів і дуже важливою є робота істориків. Треба з’ясувати, наскільки історично важливим є втрачений об’єкт: як його використовували, хто там народився і жив тощо. Наприклад,  якщо ми говоримо про Берлінський замок, його треба відбудувати, адже він є символом Німеччини, і ми маємо достатньо архівних матеріалів, щоб це зробити. Такими ж символами, які потрібно відбудовувати можуть бути сакральні споруди.

Хоча загалом з відбудовами треба бути обережним. Адже, якщо тотально все відбудовувати, як тоді має постати щось нове? Це природний історичний процес: готика змінювалася ренесансом, ренесанс – бароко. Тоді виходить, що “бароковізація” готичних соборів – це величезна брутальність. Але ми так не вважаємо. Образ міста є живим завдяки тому, що він змінюється з року в рік.

– Чи були у Відні приклади відбудови втрачених споруд?

– Не було.

– Яке місто для Вас є прикладом вдалого поєднання старої і нової архітектури?

– Мабуть, Гамбург.

– У Львові останні роки було чимало протестів громадськості проти нового будівництва в історичній частині. Чи є щось схоже у Відні?

– Суттєвих протестів не було, але Відень – це особливий випадок. У нас люди не дуже цим цікавляться, однак у нас мало приводів, які можуть це спровокувати. Австрійці доволі консервативні – всі великі проекти ми реалізовуємо на окраїнах міста. 

– Місто Лева зараз активно розвивається. На Вашу думку, які виклики стоятимуть перед ним найближчим часом?

– Насамперед це транспортна проблема. Збільшення кількості приватного транспорту – це проблема усього світу. У Львові вже зараз пішохід почуває себе дуже затиснутим. Пріоритетом мають бути пішоходи і велосипедисти.