Від Чигирина до Суботова 14 кілометрів машиною. Майже мить, щоб бути на місці. Встигаю лиш подумати, що цю відстань Богдан Хмельницький чи не щодня долав не автівкою – верхи, повертаючись з “роботи” (з Чигиринської резиденції) додому, до своєї родини – як уже попереду біліє збудована біля замчища коштом Хмельницького Іллінська церква. Єдина, що вціліла тут у вирі століть, на відміну  від самого суботівського маєтку Хмельницьких. І та, яку маємо можливість оглядати на зворотному боці п’ятигривневої купюри.

Однак це не вадить, аби, зупинившись неподалік церкви, спочатку звернути праворуч – туди, де (відповідно до державної програми з первісним кошторисом у понад тридцять мільйонів гривень ще за керівництва Ющенка) провели умовну реконструкцію маєтку Богдана. Звернути із бажанням побачити все ж, як гетьман жив, де відпочивав, який побут мала його родина. І вже не аж так важить,  що реконструкцію провели не повністю. Дурниця!

Бо з цікавістю сьогодні минаєш дерев’яний частокіл, нововідтворену козацьку сторожову вежу, зупиняєшся біля криниці, аби напитись води (за місцевими переказами, підтвердженими начебто численними фактами – жінки, що скуштують цієї води, обов’язково стануть матерями). А тоді звертаєш до споруди під скляним куполом – у душі напружуючись від невідповідності скляної конструкції духові козацької старовини. Проте відразу заспокоюєшся, бо під куполом не щось чужорідне – а законсервовані автентичні фундаменти кам’яної оборонної вежі XVII століття, до якої і примикав маєток Хмельницьких. Звичайно, дуже шкода, що насправді невідомо, де саме розміщувалися історичні приміщення маєтку, як шкода і за тим, що невідомо, які приміщення це були. Однак що пам’ять однієї із найвидатніших особистостей історії держави, нарешті, хоч зробили спробу пошанувати – відрадно.

“Якщо подивитеся у бік рову, побачите кущі дерези, – розповідає поряд невеличкому товариству місцевий шанувальник історії краю. – Звичайно, їх уже небагато, а в часи Хмельницького дерезу насаджували дуже щільно й зумисне. Вона слугувала своєрідним “колючим дротом” між ровом та валом. Суттєво могла стримати ймовірний чужинецький наступ. Бо не в Чигирині (хоч там і була офіційна резиденція Богдана), а в Суботові насправді вершилися всі державні справи. Саме Суботів був штаб-квартирою козацької розвідки та контррозвідки. А вони у Хмельницького  були дуже серйозні. Недаремно говорили, що Богдан всюди мав очі. Чоловік, який блискуче знав кілька  іноземних мов – польську, російську, татарську, турецьку, латинь, французьку, мав дуже різносторонні зацікавлення (дуже любив голубів, чудово грав чи то на лютні, чи то на бандурі й інше), був ще й прекрасним воїном та полководцем, дуже добре розуміючи, що хто володіє інформацією, володіє світом”.

…Піднімаюся до Іллінської церкви. Чого ця церква на своєму віку тільки не бачила!!! Сьогодні вона ошатна, побілена, тут правлять служби (попри те, що будівля перебуває на балансі Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”, на численні прохання громади тут у 1990-х роках служби відновлено – храм належить до Української православної церкви Київського патріархату). Розговорившись із місцевими, чую – на здоровий глузд – абсолютно неймовірну історію про те, як приїхала до Чигирина здалека група сучасних українських козаків, вбраних у козацькі строї. Однак до церкви увійти відмовилась. Мовляв, не те ця церква має підпорядкування. От якби вона була Московського патріархату – інша справа! Макабрично, абсурдно, дико!!! І справді, як гірко сказав колись хтось із відомих: коли Господь сотворив людину, потреба в Сатані відпала.

Дивлюся в церкві на місце, де встановлено символічний надгробок Хмельницького. Лише символічний, бо домовини Хмельницького дотепер не знайдено. Відомо, що після смерті тіло його забальзамували і воно ще місяць пролежало у труні в одній із чигиринських церков, аби всі охочі могли з ним попрощатись. І тільки тоді Хмельницького поховали під Іллінською церквою, фундатором якої він став.

Однак, як зазначено у Чернігівському літописі кінця XVIII століття, наказний гетьман польського війська Стефан Чернецький захопив Суботів, звелів викопати  тіло Хмельницького, спалити його та вистрілити попелом з гармати. Чи було так чи ні – невідомо. Бо є й інша версія: козаки перепоховали улюбленого гетьмана у підземних ходах Богданової гори в Чигирині, аби  вороги не знайшли і не глумились…

Має Суботів і ще кілька цікавих для відвідування об’єктів. Скажімо, пов’язані – знову ж таки – з Богданом Хмельницьким обрамлені захопливими легендами три криниці чи вже сучасну (хоча зведену у стилі) “Гетьманську корчму”, де не тільки справді дуже смачна кухня, а й гарний музей, присвячений добі козацтва. Однак за ними проглядається уже подальший шлях і подальші часи.

Львів — Чигирин — Суботів — Холодний Яр — Львів