Катерина Осадча, телеведуча, про світське життя, капелюшки та сина

Вона харизматична, смілива, екстравагантна, відома особистість та самодостатня жінка. Це одна з українських телеведучих, яка усім своїм співрозмовникам, зокрема, політикам, зіркам шоу-бізнесу або відомим персонам світового бомонду, ставить провокаційні запитання. Глядачеві це, звісно, дуже подобається. Сьогодні гостею “Пошти” є Катерина Осадча – ведуча популярної програми “Світське життя”. Її життя у постійному ритмі: нині вона на вечірці в Україні, а вже завтра – у Каннах, Парижі, Нью-Йорку чи Лондоні. Власне до Львова на вечірку, присвячену п’ятирічному ювілею програми “Світське життя”, Катерина прилетіла літаком із Лондонського тижня моди.

Такі світські раути команда телепрограми проводить у найбільших містах України. За словами телеведучої, за п’ять років виходу програми назбиралося понад 700 капелюшків (усі лише від українських дизайнерів), найгарніші з яких зібрали в одну колекцію та показали у місті Лева. Крім роботи на телебаченні, для нашої співрозмовниці вкрай важливо, аби в родині всі були здорові та максимально щасливі, а свого сина Іллю вона просто обожнює!

Життя стало світським

– Катерино, якими є Ваші враження від Львова? Чи часто буваєте у нашому місті?

– У Львові я була лише кілька разів – приватно. Востаннє відвідала місто на Великдень. Львів дуже люблю, бо це затишне європейське місто. Особливо мені подобаються пам’ятки архітектури у центрі, а також те, як їх реставрують.

– За плечима п’ять років праці над програмою “Світське життя”, яка загалом дуже полюбилася глядачам. На Вашу думку, п’ять років це багато чи мало?

– За ці роки зробили досить багато. Ми назвали це життя світським, і воно таким стало! Скажімо, у 2003 – 2004 рр. в Україні фактично не було світських заходів… 

– Себто, програма спонукала до проведення більшої кількості світських заходів у нашій країні?

– Не лише проведення, а якості таких вечірок в Україні. Організатори почали звертати увагу на те, як цікаво провести захід. За ці п’ять років світське життя набуло цілком іншої якості. Зокрема, в Україні почали проводити бали. До слова: коли наша програма висвітлювала бал у Відні, у Києві на той час ще не провели жодного віденського балу. Також в Україні з’явилися “червоні” доріжки та кінопрем’єри на кшталт світових. Програма “Світське життя” – це те, чого ми навчили людей. І, що мене особливо тішить, українки почали носити капелюшки. Також гості вечірок почали звертати увагу на те, як вони виглядають на раутах. До того часу ніхто не звертав на це уваги. Дрес-коду як такого не дотримувалися. Тепер це досить важливо та актуально. Наприклад, коли прем’єра кінострічки та “червона” доріжка, дрес-код не оголошують, але всі знають, у чому мають прийти одягнені, яка має бути довжина сукні.

Капелюшки і комфорт

– Капелюшки, в яких Ви ведете програму “Світське життя”, вражають своєю ексклюзивністю та красою. Що особисто для Вас, Катю, означають капелюшки?

– Це частина образу, який мені дуже до вподоби! Загалом весь проект створений командою на чолі з креативним продюсером Олесею Ногіною. Капелюшки – це її ідея. Головне, щоб я в усіх капелюшках почувалася комфортно та впевнено. Мало все це одягнути, адже я в цьому образі маю жити впродовж усього вечора, ставити провокативні запитання співрозмовникам. Якщо в цьому образі почуватимуся некомфортно, можливо, і бесіди не вийде. Буде інша історія.

– Прошу сказати, то скільки ж капелюшків Ви одягнули за ці п’ять років?

– Напередодні святкування п’ятиріччя програми “Світське життя” ми з редактором та продюсером сіли і підрахували, скільки ж було капелюшків. Усього – 736. Такою була цифра на 10 липня. Але відтоді ще було зо три десятки капелюшків.

– Які саме Вам найбільше до вподоби, зокрема й щодо кольорів?

– Потрібно розділяти, бо є два образи: екранний та повсякденного життя. Дивно було б, щоб у таких капелюшках я ходила щодень. Загалом поза роботою я не фарбуюся, не ношу підборів, люблю комфортний одяг. Мені вистачає усіх цих красот, яскравих кольорів на роботі (сміється). У повсякденному житті я не одягаю міні-спідниць, а, навпаки, довгі спідниці, темні кольори. Так спокійно і комфортно. Вдень працюю без гриму.

Драйв і ще раз драйв!

– Що саме в роботі дає Вам натхнення та звідки черпаєте сили?

– Натхнення – це передусім наша мета зробити якісний та цікавий продукт. Кажу про провокації та сенсації. Ось це основний драйв. Уся команда ставить перед собою нові цілі, нову мету, які ми щоразу досягаємо. Щоразу їдемо в чергове відрядження та хочемо зробити ще яскравіший репортаж, наприклад, із Лондонського тижня моди. Коли ж їдемо на прем’єру популярної стрічки “Секс і місто”, є цікавість, щоб героїні розповіли нам те, чого ще не розповідали нікому. Це журналістський драйв! Отож, уже п’ять років ставимо собі нові цілі і їх досягаємо. Пишаюся, що наша програма є продуктом міцної та професійної команди. Вся команда працює на результат.

– Коли співрозмовники нечемно відповідають, Вас це не зачіпає, не засмучує? Чи, можливо, були випадки, що хтось довів і до сліз?

– Від образ від героїв я ніколи не плачу. Якщо ставлю запитання і співрозмовник  намагається мене образити, то це тільки його проблема, а не моя… А розплакатися можу від втоми, нервів.

– А часто таке трапляється?

– О, ні, ні! Дуже рідко.

– Яке запитання Ви ще нікому не ставили?

– Мабуть, таких немає.

–  Яке було найбільш провокаційним?

– Їх було дуже багато.

– Це спонтанність?

– Ні. Ми попередньо готуємося. Багато читаю я, наші редактори, багато спілкуюся. Складаємо своєрідну базу даних на кожну відому особу. А в запитаннях немає жодних бар’єрів. Ми ж беремо інтерв’ю у публічних людей – співаків, акторів, політиків.

– Чи завжди Вам комфортно спілкуватися з політиками. Тим паче, в Україні чимало специфічних та колоритних на слівце політиків?

– Мені цікаво завжди. До кожної програми, події готуємося. Знаємо, хто прийде на захід. Тому до кожної людини зі шеф-редактором проговорюємо запитання.

– Хто були Ваші найцікавіші співрозмовники?

– О, таких було дуже багато! Так, Міла Йовович заговорила зі мною російською – я її до цього спонукала. До того часу вона давала інтерв’ю російським виданням тільки англійською. Героїня серіалу “Секс і місто” розповідала про дітей від сурогатної матері. І таких співрозмовників безліч!

– А чого Ви, можливо, навчилися від своїх співбесідників за п’ять років програми?

– Контролювати те, що говориш (сміється). Наші співрозмовники досить часто цього не роблять.

Про мамине щастя та коханого

– Катю, Ви себе вважаєте щасливою та успішною жінкою?

– Так. Я досягла і далі досягаю того, чого хотіла. І наш проект є доволі успішним. У нас є глядачі, які нас люблять. У мене підростає 8-річний син Ілля, який вже пішов до 2-го класу. Звісно, йому бракує спілкування зі мною, він через це переживає. Хоче, щоб я його проводжала до школи (син навчається у фізико-математичному ліцеї “Лідер”) і забирала, але це не завжди вдається. 

– Чим компенсуєте свою відсутність?

– Коли я в Києві, то весь час проводимо разом. Останні три тижні дуже насичені. Вдома була лише кілька разів. Багато зі сином розмовляємо телефоном. Загалом він джентльмен, дуже вихована та культурна дитина. Це виховання всіх – бабусине, моє, татове.

– Ви згадали про тата. Знаю, що Ви розлучена. Наскільки часто син спілкується з батьком і як до цього ставитеся Ви?

– Прекрасно. Чим більше вони будуть спілкуватися, тим краще для сина! Хлопчикові потрібне виховання батька. Вони відпочивають разом, спілкуються, проводять вихідні.

– А чи не запитував син, чому розлучилися з його батьком?

– Питав. Відповідала, що ми вирішили жити окремо, бо в нас різні характери.

– А Ви ніколи не жалкували, що не разом із цією людиною?

– Ні.

– Не хотіли знову вийти заміж?

– Вважаю, що штамп у паспорті не потрібний. Він нічого не вирішує, іноді – заважає. Ми живемо в інший час. Є громадянські шлюби. Це вибір кожного… Себе поки що в новому шлюбі не бачу. Якщо через рік чи два кохана людина запропонує вийти заміж, можливо, я погоджуся.

– Чи є ця кохана людина?

– Є. Живе в Україні, але не є публічною особою.

– Що, на Вашу думку, головне у стосунках між жінкою та чоловіком?

– Довіра та дружба. Тішуся, що у мене це є.

– Чи є речі, які Ви собі не можете дозволити?

– Зайві кілограми (сміється).

– У кожної з нас є свої мрії та плани. Які мрії Каті Осадчої?

– Відсвяткувати 10 років “Світського життя”! (Сміється).