У Богуславі заборонили встановлювати розп’яття, виконане за проектом Теодозії Бриж

При в’їзді у Богуслав до Дня міста, яке богуславці відсвяткували 4 вересня, мала постати капличка із розп’яттям Христа, виконаним за проектом видатного українського скульптора Теодозії Бриж. Але – не сталося.

Причина – частину мешканців Богуслава (які знайшли підтримку у місцевого священика, який править в УПЦ Московського патріархату) не влаштувало те, як на хресті у Спасителя складені ноги. Погрожуючи, що не допустять встановлення такого розп’яття (а в разі, коли каплицю усе ж таки спорудять, то довго вона не простоїть – її розіб’ють), люди досягнули свого: попри усі проведені попередні роботи, місце під каплицю нині порожнє. А вже готове кам’яне розп’яття урочисто поставлять 10 жовтня у новозведеній каплиці неподалік церкви у Бережниці на Рівненщині – батьківському селі знакової для вітчизняного мистецтва особистості – Теодозії Бриж. До речі, уже за підтримки священика УПЦ Московського патріархату

Як розповів “Пошті” лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка, художник Євген Безніско (який не тільки понад сорок років аж до смерті Теодозії Бриж був її чоловіком, а й зреалізував із нею чимало високомистецьких масштабних проектів), він заскочений такою постановкою питання частиною мешканців Богуслава. Адже бронзовий варіант розп’яття, яке так їх роздратувало, є частиною  меморіальної каплиці жертвам НКВС у Золочівському замку. І, до слова, на урочистому відкритті цієї каплиці у 1995 році були присутні всі конфесії (священики УПЦ Московського патріархату також) і ні в кого жодних зауважень не було.

За словами Євгена Безніска, не йдеться про строге дотримання тих чи інших канонів, йдеться про цікаву творчу роботу, де Ісус Христос має розплющені очі. Директор Львівської національної галереї мистецтв Борис Возницький ще на відкритті каплиці у Золочеві наголошував, що це розп’яття є унікальним. А в Богуславі воно мало постати за приватні кошти і за бажанням тамтешнього мера Ігоря Никоненка, який добре знає творчість Бриж та розуміє її значення для української культури. Саме Ігор Никоненко, побачивши це розп’яття, попросив у Євгена Безніска дозволу встановити таке у Богуславі. Художник передав це прохання  директорові галереї мистецтв, яка має на це розп’яття своєрідне авторське право, і Борис Возницький згодився піти заснованому ще київським князем Ярославом Мудрим місту назустріч. Адже розп’яття у Богуславі мало бути не з бронзи, а з цільного каменя (до речі, витесували його із каменя вагою понад 13 тонн). Тому про буквальне повторення не йдеться: точно за моделлю витесати із каменя неможливо – цей матеріал спрощує, робить скульптуру більш народною. Завершення усіх зусиль стало несподіваним.

“Мені дуже імпонують слова Любомира Гузара, який свого часу на запитання, як би він поставився, коли би неподалік собору Юра у Львові почали зводити мечеть, відповів, що нехай би була, якби люди хотіли. Адже Бог – єдиний, і те, що люди розділені, – не досягнення людства, а його гріх, – каже Євген Безніско. – Я теж переконаний, що Бог єдиний і Христос єдиний. До речі, є рисунки Тараса Шевченка, де Спаситель має так само складені ноги, як і в цьому розп’ятті, що стало каменем спотикання у Богуславі. У багатьох селах сходу та півдня України при в’їзді до них чи на роздоріжжі стоять замаєні стрічками хрести, де в ногах Христа один, а не два цвяхи. Так що, переконаний, проблема штучна і, вочевидь, дуже вигідна комусь чи в його політичних іграх, а чи в спекуляціях перед черговими виборами мера”.