Можливо, афганський конфлікт і перебуває зараз на критичній стадії, однак енергія й увага НАТО швидко вичерпуються. Уже вивели свої війська Нідерланди, які є одним із найстійкіших і найвідданіших прихильників Альянсу. Інша “зірка” – Канада – теж готується до виводу підрозділів.

З інших куточків світу, особливо зі Східної Європи, чути бурчання з приводу того, що витрати на операцію виснажують здатність країн-учасниць модернізувати свої збройні сили. Генеральний секретар НАТО усе ще дорікає державам Альянсу небажанням триматися до кінця, але вже ясно, що він лише відтягує неминуче.

Усе це відбувається на тлі наближення наступного саміту НАТО, а також спроб Альянсу завершити розробку нової стратегічної концепції. З моменту закінчення “холодної війни” в НАТО майже завжди виникала якась велика проблема. Спершу це було розширення в Центральну й Східну Європу. На початку 1990-х Альянс був зайнятий приборканням конфлікту в Хорватії та Боснії, а також обговоренням питань розширення. До кінця 1998-го фокус уваги перемістився в Косово. А після 11 вересня Альянс узявся за Афганістан. Оскільки ключові члени НАТО скорочують свою присутність у цьому конфлікті, а процес передачі контролю афганіському уряду почнеться лише наступного року, Альянс може зіткнутися з дивним і тривожним явищем під назвою “відносна бездіяльність”. Звичайно ж, тренування й навчання, а також саміти й конференції нікуди не подінуться. Але пост-афганське НАТО може залишитися без жодної активної місії й без будь-яких значимих змін своєї діяльності.

Керівництво НАТО подібна перспектива нервує. Організацію зовсім не приваблює ідея стати стратегічним заслоном, що існує просто так, про всяк випадок, адже вона вже звикла перебувати в епіцентрі подій. Виглядає все це майже так, начебто натовські чиновники побоюються, що організація розвалиться, якщо негайно не розпочне яку-небудь бурхливу діяльність. У керівних колах НАТО вже циркулює кілька ідей щодо нових завдань.

Стати глобальною поліцейською силою: Альянс може спробувати закріпити за собою роль, яку він відігравав у Афганістані, виступаючи в якості глобальної стабілізаційної сили. Схоже, найбільше цією ідеєю захоплені США, які жадають відігравати активну роль на міжнародній арені за будь-яких обставин. Але для багатьох членів НАТО Афганістан став травматичним досвідом, і в них немає особливого бажання шукати нових “зміїв гориничів”, яким можна було б рубати голови.

Приголубити ведмедя: розширюючись, Альянс уже встиг переступити кордони колишнього Радянського Союзу. То чому б тепер не прийняти в члени НАТО Росію й не забити останній цвях у труну “холодної війни”? Викладач Джорджтаунського університету Чарльз Купчан нещодавно створив прецедент: “Захід припускається історичної помилки, ставлячись до Росії, як до стратегічного ізгоя. Як свідчать угоди, підписані після Наполеонівських воєн і Другої світової, залучення колишніх супротивників до післявоєнного світового порядку є дуже важливим кроком у напрямі консолідації загального миру. Тому поява Росії в Євроатлантичному порядку сьогодні повинна стати невідкладним пріоритетом для НАТО”.

Стати альянсом демократичних держав: під час останньої президентської кампанії в США Джон Маккейн озвучив ідею створення всесвітньої Ліги демократичних держав. Ті, кого приваблює ця думка, природною відправною точкою завжди уявляли НАТО. Чому б не запропонувати членство Японії, Австралії, Південній Африці і т.д. і не стати активною силою для демократизації всього світу? Нинішній посол Америки в НАТО Іво Даалдер нещодавно виступив співавтором есею, що переконує в необхідності саме такого розвит­ку подій.

Ще одна альтернатива для Альянсу – і це найімовірніший його курс на найближче майбутнє – зализати рани, пересидіти нинішній раунд скорочень оборонних витрат, а потім чекати нової можливості продемонструвати свою корисність. Тобто, десь повоювати.

Девід Боско, “Foreign Policy” (США), переклад ІноЗМІ