Закінчення.

Початок  у № 94.

Ранок мого повернення видався прохолоднішим за кілька попередніх, і це вселяло надію на щасливий перебіг подальшої подорожі. Без пригод усе обійшлося і з перельотом Гамбург – Відень, якщо не рахувати незвичної заповненості літака – не залишилося жодного вільного місця, через що трохи затяглася процедура посадки. Але ми пунктуально вилетіли і приземлилися, швидко минули і передбачувані півтори години чекання на рейс до Львова. Паспортний контроль, посадка в автобус, двері автобуса зачинилися, і раптом замість того, аби рушити до літака, автобус знову відчинив двері і всіх попросили пройти назад у приміщення аеропорту.

Півгодини доволі спокійного чекання, аж поки полагодять технічні проблеми у літаку, а потім несподіване оголошення про те, що рейс відміняється і всіх просять пройти до спеціально призначеного для таких випадків віконечка, у якому працівники авіакомпанії вирішуватимуть, що робити з пасажирами далі.

Дехто з пасажирів почав нервуватися уже на цьому етапі. Особливо ті, у кого закінчилася віза, або обмежена кількість в’їздів до Шенгенської зони, або ж ті, кому летіти далі, чи ті, у кого діти.

Кілька жіночок у черзі переді мною розгублено озиралися, шукаючи допомоги, щоб порозумітися англійською або німецькою з працівницею аеропорту. Усі щось повторювали про Київ, розгублено дивилися одна на одну і озиралися у пошуках когось, хто допоміг би з перекладом. Але попри відсутність мовного бар’єру, моя розмова із представницею авіакомпанії теж вийшла не дуже зрозумілою.

– Ви маєте такі можливості, – оголосила мені жіночка в червоній уніформі. – Летіти до Києва через годину, – після цього вона зробила тривалу паузу.

Я уточнила:

– А далі?

– Це все, – безапеляційно завершила жіночка. – Інших можливостей немає.

– Наразі немає? – перепитала я.

– Не знаю, – відповіла вона. – Немає і невідомо, чи будуть. Можна летіти до Києва. Це я знаю точно, про решту нічого обіцяти не можу.

– А як потім із Києва дістатися до Львова? – запитала я.

– Не знаю, – здивувалася запитанню жіночка. – Це ж ваша країна, не наша, вам краще знати, як дістатися з Києва до Львова.

– Але ж у мене квиток з Відня до Львова, а не до Києва, – не здалася я. – І ви маєте доставити мене до Львова або відшкодувати вартість квитка.

– Ми не можемо організувати переліт із Києва до Львова, там у нас немає компанії-партнера, – відповіла жіночка. – Відшкодувати вартість квитка ми теж не можемо. Летіть до Києва, а звідти – як самі знаєте. Чеки про додаткові витрати позбирайте і принесіть у нашу комісію скарг тут, у Відні.

– Чому у Відні? – здивувалася я. – Я ж до Львова лечу.

– Не знаю, як там у Львові, – тим же безапеляційним тоном відрізала жіночка. – Я знаю про Відень.

– Тоді розкажіть мені, будь ласка, як мені дістатися з Відня до Львова відповідно до купленого у вас квитка, – не здавалася я.

– Можете летіти зараз до Києва, – знову взялася за своє моя співрозмовниця.

– Ні, до Києва я не полечу. Я полечу до Львова, – мені вже теж набридла ця розмова. – Не сьогодні, так завтра. Ви ж зобов’язані надати готель у таких випадках, хіба ні?

– Так, – погодилася жіночка. – Але тільки на одну ніч. А на завтра я не можу вам дати жодної гарантії, що ви полетите до Львова.

– Чому? – здивувалася я.

– Бо у нас немає вільних місць у літаку, а чи отримаємо ми дозвіл на більший літак, наразі не відомо.

– А коли буде відомо?

– Не знаю. Можете летіти зараз...

– Ні, – не дала їй договорити я. – До Києва я не хочу. Я полечу завтра до Львова, – вже ні в чому не впевнено, але так само затято завершила я.

– У цьому  я не переконана, – з ноткою погрози в голосі відповіла мені співрозмовниця. – Але якщо хочете, я поселяю вас у готель і записую у резервний список бажаючих вилетіти завтрашнім рейсом.

За моєю спиною нервувалися жіночки, які хотіли чимшвидше вилетіти до Києва і переживали, що не встигнуть оформити папери і залишаться “у чужій країні, без знання мови”. Одна навіть поквапила мене:

– Ну що ж ви так довго, люди ж спішать.

– Куди? – не зрозуміла я. – Навіть якщо ви за годину вилетите до Києва, у Львові все-одно будете в найкращому випадку завтра вранці. Який зміст взагалі летіти сьогодні?

– Ну так, зате вже будемо вдома, у себе, – зітхнула жіночка. – А там уже якось доберуся.

Вона навіть не збиралася питати ні про яке матеріальне відшкодування.

Під час спільної вечері у готелі зібралося кілька тих, хто, як і я, вирішив ризикнути залишитися у Відні і не добиратися до Львова “якось там” серед ночі.

Кілька осіб, які залишилися у Відні, отримали квитки на завтрашній рейс до Львова. Сім’я з дітьми і група емігрантів з Ізраїлю, яка летіла на лікування до Трускавця. Ще кілька заробітчанок із Італії також мали квитки на завтра – на рейс до Києва о 6.30 ранку, а тоді на рейс із Києва до Львова – о 23.30 вечора.

Я вирішила спробувати додзвонитися за номером телефону, який отримала від суворої жіночки у червоному. Номер виявився неправильним, а коли я довідалася правильний і таки додзвонилася, ввічливий жіночий голос попросив зачекати і зник на ... 20 хвилин. Після цього у трубці залунали короткі гудки, а коли я набрала номер ще раз, увімк­нувся автовідповідач. Наступного ранку додзвонитися до авіакомпанії вдалося, але щось довідатися – знову ні. Одні жіночки казали, що місць немає, інші, що місця є, але їх неможливо забронювати, ще якісь взагалі не могли знайти мого прізвища у системі. Разом із ще двома швейцарцями, які також опинилися у резервному списку, ми сіли в таксі і поїхали на летовище на кілька годин раніше, аби спробувати з’ясувати нашу долю на місці.

У ході тривалої і виснажливої розмови з іншою жіночкою у червоному ми довідалися тільки те, про що і так підозрювали, тобто що всі, з ким ми досі розмовляли по телефону, поводилися не так, як слід, і що з місцями на львівський рейс проблема. Жіночка відійшла кудись у нетрі за склом, а довкола нас почав збиратися натовп таких же виснажених, як ми, пасажирів. Хтось не міг отримати квитка, за який заплатив, а літак от-от мав відлетіти без нього. Ще хтось уже кілька днів поневірявся по аеропортах. Інші просто не могли нічого зрозуміти у загальному хаосі. Особливості атмосфері додавало ще й те, що в аеропорту зламався кондиціонер, і плюс сорок на вулиці при наглухо зачинених вікнах давало плюс сорок і мінус повітря усередині.

Нарешті жіночка повернулася з нетрів за склом і мовчки дала нам квитки до Львова. Ми не вірили своєму щастю. Наступні чотири години у розпареному приміщенні летовища здалися вже дрібницею. Як і знову перенесений через технічні неполадки рейс. Із годинним запізненням ми таки вилетіли і приземлилися у Львові.

Єдине, що залишається з’ясувати для себе тепер – це якими ж авіалініями все ж таки літати – дешевими чи дорогими і чи є між ними ще якась різниця окрім ціни?

Львів – Гамбург – Кіль – Відень - Львів

На світлинах:
1, 2, 4 – краєвиди Гамбурга, де корабель є одним із видів міського транспорту, на який поширюється загальний квиток на проїзд.

3 – знаний львівський кераміст Василь Огородник демонструє особливості туристичного світобачення європейців. Одна з турфірм Гамбурга пропонує подорожі у напрямках: Росія і світ.