Шкільна та вузівська “реформи” можуть ущент зруйнувати світоглядні підвалини вітчизняної освіти

У вересні українським школярам доведеться мати справу із новими реаліями. І, можливо, час, який їм доведеться провести за учнівськими партами, – 11 замість 12-ти років, – не найважливіша зміна, яку гарячково, усього лише кілька місяців, готувало їм Міносвіти на чолі з одіозним очільником Табачником. У нових підручниках, особливо, з історії, вони зауважать чимало “білих плям”, а те, що вчора було “чорним”, перетвориться на барвисту веселку.

При цьому я аж ніяк не стверджую, що книги, якими провадилося навчання впродовж останніх п’яти років, були досконалими. Радше, навпаки – оціночні судження на кшталт “помаранчевого дива на Майдані”, а також свідоме замовчування окремих епізодів національної минувшини, героїзація одних і відвертий суб’єктивізм в оцінці інших постатей, свідчили лише про одне: українська історія досі чекає свого Нормана Дейвіса, аби нарешті стати схожою на справжню науку. Коли говоримо про зміни, то мова йде не про їх суть, – хоча, у принципі, вона і є найважливішою, – а про квапливість та нерозважливість їх впровадження, які унеможливлюють серйозний підхід до справи.

Тим, хто давав команду переписувати історичні підручники, насправді важить час. Про безпосередніх виконавців тут промовчимо, оскільки варто відіслати зацікавленого читача до інтерв’ю на “Українській правді”, в якому автор книги для 5-го класу “Вступ до історії України” Віктор Мисан розповів усе чи майже усе, що від нього вимагалося. Але міністр та його оточення, здебільшого – зросійщена столична інтелігенція та псевдознавці типу Олеся Бузини, – мають іншу мотивацію, аніж проста реформа шкільної програми з історії. Якщо покласти поряд зміни до підручника і програмні документи, з якими носиться, мов із писаною торбою, Патріарх РПЦ Кіріл, то одразу зауважимо певну ідентичність цих корекцій зі “Сергієвскім проектом”, що передбачає формування “рускаго міра”.

Освічений читач, мабуть, зауважить, що у демократичному суспільстві нікому не заборонено мати свої погляди на ті чи інші події. І матиме, вочевидь, рацію, коли йдеться про приватну царину чи виокремлену спільноту на кшталт гуртка або політичної партії. У нашому випадку ходить про освіту усього покоління, і тут вже власні смаки слід сховати до кишені, віддавши оцінки та методики фахівцям. А ще варто почувати себе громадянином країни, у якій живеш, а не космополітом без роду без племені, що гірше, – не агентом чужої держави.

Табачник і К дуже поспішають скористатися шансом і разом з перемогою свого патрона на президентських виборах утвердити звитягу так званої “радянської моделі” розвитку України над ненависною їм “галицькою”. Однак вони забувають, що біля джерел “галицької моделі” стояли саме східняки (тому й назва вельми некоректна) – Міхновський, Донцов, Грушевський, Петлюра, Лук’яненко, Чорновіл, а так звану “радянську” принесли на багнетах, далебі, не академіки чи бодай випускники європейських університетів (до прикладу, Стецько чи Шухевич), а персонажі “дна” – Муравйов, Примаков тощо. Тому на місці нинішніх коректорів історії я був би вельми обережним: молодь, яка виросла після проголошення незалежності чомусь обирає саме пріоритети європейської науки та культури, і не надто захоплюється зразками соцарту чи мускулінними іміджевими фільмами сусідів з півночі. Та й, зрештою, що розповідати чиновникам від Міносвіти: хай запитають своїх колег: депутатів, урядовців та іже з ними, у яких вузах навчаються їхні чада?

Із цього приводу дуже конкретно висловився сучасний російський філософ Алєксєй Сахнін, обґрунтовуючи потребу саме об’єктивної історії. Адже вона, на його думку, у принципі не є визначальною у мейнстримі прогресу.

“Прогресистська ідеологія (у центрі якої перебуває категорія Майбутнього) за визначенням – інститут демократичний. Її головне завдання – організація відсічі простому відтворенню минулого, внесення поправок у “сьогоднішнє”, а тому вона об’єднує (і організовує своїми смислами) тільки тих, хто прагне зміни status quo, тобто “демократію”, маси”. Якщо виходити із цього твердження, то організатори “реконкісти” в освіті аж ніяк не є представниками “прогресистської” ідеології (як, зрештою й фанатичні адепти “галицької моделі”), а радше симптомом українського консерватизму, хуторянства і вайлуватості. Будемо сподіватися, останнім симптомом кризи недуги, яку вже починають інтенсивно зцілювати ті, хто не надто знає, що таке СРСР і хто такий Лєнін.

А нинішня освітня реформа лише посилить прірву між тим, що викладають у класах, і тим, що дарує учням повноцінне життя поза стінами школи. У принципі, можна прогнозувати, на чиєму боці будуть педагоги, принаймні ті, хто насправді чується таким.

Що зроблено

За парту – у  п’ять років!

Міністр Табачник повернув 11-річну систему навчання у школі і ввів обов’язкову дошкільну освіту. Тож тепер діти у 5 років повинні обов’язково відвідувати дитячий садок перед школою. Експерти вважають, що в Україні поки що немає умов для навчання дітей п’ятирічного віку. Неможливо зараз без додаткових витрат з державного бюджету забезпечити якісну дошкільну освіту в сучасних дитячих садках. Передусім тому, що в нас катастрофічно бракує дитячих садочків, особливо у селах. Окрім того, садки не забезпечені і найближчим часом не будуть забезпечені новими підручниками, які рекомендовані  для п’ятирічних дітей. Та в Міносвіти  ще самі не знають, як виконати цю статтю закону, який з їхнього подання прийняли.

Закриття сільських шкіл

За ініціативою нового міністра в Україні  3,5 тисячі сільських шкіл закрились або призупинили свою діяльність. Є такі школи і на Львівщині. Загалом в області діє 1450 шкіл. Серед них є чимало маленьких, тому цьогоріч у 39 школах, як повідомили в Головному управлінні освіти ЛОДА, буде проведено оптимізацію. А діяльність 11 навчальних закладів буде взагалі призупинено через малу кількість учнів. Мова йде про 10 шкіл І ступеня й однієї школи І - ІІ. Точніше, у Дрогобицькому районі у селах Жданів та Перепростин, Пустомитівському районі у с. Черепин, Сокальському районі у с. Лешків,  Бродівському районі у с. Салащани, Самбірському районі у с. Велика Білина та с. Міжгайці, Сокальському районі, Турківському районі у с. Кіндратів. Планують також призупинити діяльність Оглядівської, Руденківської та Увинської шкіл Радехівського району, де навчалося 27 дітей, а розраховані на 180.

Електронні підручники

На 30 серпня Львів не отримав жодного нового підручника.  Про це повідомила  начальник управління освіти Львівської міської ради Надія Оксенчук. І будуть вони не раніше листопада – міністерство не встигає їх надрукувати. У цьому році нові підручники потрібні десятикласникам, першокласникам, другокласникам. Тож як дітям вчитися без книжок? У міністерстві знайшли оригінальний спосіб. За словами чиновників, на сайті Міністерства освіти та науки, на сайтах усіх органів управління освіти та деяких інших будуть опубліковані перші розділи підручників. Старшокласники повинні їх роздрукувати і створити собі електронні підручники, за якими  і вчитимуться як мінімум до листопада. За нашими даними,  лише 50% комп’ютерів, що встановлені у школах, під’єднані до інтернету. То звідки учням, скажімо, Турківського, Старосамбірського та інших районів брати матеріал? Про це у міністерстві не подумали.

Історію перепишемо

Ще один сюрприз чекає цього року школярів, а точніше, п’ятикласників. У  підручнику з історії, який перевидають, зникне тема Помаранчевої революції і детальний фоторепортаж про ці події. Отож, діти про ті незабутні дні, до яких були причетні їхні батьки,особливо із заходу країни, нічого не знати­муть, принаймні з підручників. Натомість дітям запропонують іншу, вельми цікаву інформацію – обрання нинішнього Президента України. Зі змісту підручника МОН вилучило також теми героїв Крут, січових стрільців, визвольну боротьбу УПА в роки Другої світової війни, суспільно-політичні події із життя України початку ХХІ століття.  Автор Віктор Мисан, який  вносив ці зміни, також вилучив  із нього тему  про Ковпака, натомість побудував увесь матеріал на темі боротьби українського народу.

Що плануєтсья

Вишів поменшає, плата за навчання зросте

Наразі закриття загрожує 83 ВНЗ. Міносвіти підготувало нову редакцію Закону “Про вищу освіту”, який передбачає нові вимоги до ВНЗ. І тим, які не відповідають цим вимогам, загрожує закриття. Згідно з нововведеннями, щоб стати класичним університетом, виш повинен мати не менше 8 тис. студентів денної форми навчання, коледж – 1 тис. студентів. Нині цим вимогам відповідають тільки 60 державних вишів. 88 ВНЗ мають менше 500 студентів. Навіть якщо врахувати, що до їх числа потраплять 5 коледжів мистецтва, до яких не пред’являтимуться ці вимоги, 83 виші підлягають закриттю. Тому результатом прийняття нової редакції цього закону може стати злиття вузів. Міносвіти також вважає, що навчання у вишах не може коштувати менше ніж 8 – 9 тисяч гривень на рік.

Нові терміни прийому до вишів

Днями Міністерство освіти та науки оприлюднило проект умов вступу до ВНЗ у 2011 році: пропонує встановити нові терміни прийому документів від абітурієнтів – з 1 по 31 липня. Торік абітурієнти здавали документи з 15 до 31 липня, але через величезні черги прийом продовжили до 5 серпня. Керівники вишів пропонують для вступної кампанії 2011 року альтернативні рішення. Скажімо, у великих ВНЗ заздалегідь скласти графіки прийому документів і розвести місцевих абітурієнтів і приїжджих у різні дні: місцеві здають одного дня, приїжджі – іншого.

Платити доведеться майже за все

Кабмін ухвалив кілька постанов, що стосуються освіти, серед яких перелік платних послуг, які можуть надаватися у ВНЗ. До уже відомих платних послуг  додалися й нові, такі як “пеня” за пропущені заняття й за послуги бібліотеки в неробочі години. Згідно з постановою, платним також буде Зовнішнє незалежне оцінювання (тестування). Основні три предмети будуть безкоштовними, але якщо людина прагне здавати більше чи поліпшити свій результат за минулий рік, вона повинна буде за це платити. Платною стане й студентська (курсантська та ін.) форма у ВНЗ, де вона потрібна.