justify"> Старшокласником Львівської класичної гімназії Юрій Лозинський мріяв змінити світ на краще. І насамперед рідну Україну. Їх так і переконували на кожному уроці: “Ви – майбутня українська інтелігенція, ви – нове привабливе обличчя Батьківщини, ви маєте володіти іноземними мовами, мати ґрунтовні знання…”

Хлопці в те щиро вірили – і вчили англійську, німецьку, латинь, ґрунтовно готувались до вступу у виші. Майже всім класом, без репетиторів та батьківських подаянь, подолали вступну кампанію. Юрко ж без особливих труднощів став студентом географічного факультету Львівського національного університету, майбутньою своєю спеціальністю обрав гідроекологію. Розмірковував: он скільки на Львівщині клопотів із гірськими річками, напевно його ентузіазм знадобиться у боротьбі з постійними природними катаклізмами…

Граніт науки долав Лозинський доволі успішно, а ще й  встигав контактувати з молодіжними природоохоронними організаціями, брати участь у їхніх заходах. Десь курсі на другому народилася в середовищі його студентських друзів ідея створити львівський осередок міжнародного товариства молодих географів ЕГЕА. Невдовзі перед тим цю ж ідею втілили в життя колеги з Києва.

Трохи бюрократичних перепон – і львівських гео­графів почали запрошувати на міжнародні “тусовки” – семінари в різні країни Європи. У штаб-квартирі ЕГЕА у Брюсселі розуміли: українців (як у старому жарті) варто не лише “вчити жити, а й допомогти матеріально”. Тому виїзди на семінари-навчання для наших студентів були суттєво дешевші, аніж для молоді з “багатих” країн. Немало важило й те, що візи під міжнародні заходи теж давали без проблем. Таким чином Юркові пощастило побачити Грецію, Італію, Словенію, Німеччину, Прибалтику. До речі, українська сторона приймала егейлівців (за їх бажанням) досить оригінально – молодим географам з різних країн… показували чорнобильську зону. А фінансували поїздку із фондів Кучми.

Бажання побачити світ, свого навчатись, але й чужого не цуратись пролягло для Юрка Лозинського та його товариша по факультету Олеся Кота через університети Німеччини. Вони мали свою методику мовної адаптації до Європи: щоб краще запам’ятати, виводили на екран монітора певне слово одночасно англійською, німецькою та польською мовами. Тепер, через кілька років, хлопці розмовляють, як “правдиві” мешканці цих країн.
Отож після Львова – старовинний Кельн, колишня західноримська колонія, навчання в університеті на природоохоронному напрямку. Багато предметів із “львівського періоду” зарахували, але багато що потрібно було доскладати, перескладати, вивчати заново. Особливо комп’ютерні геоінформаційні системи – в Україні ними мало хто займається. На останньому році навчання Юрій Лозинський перейшов у групу, яка вчилась англійською мовою та спеціалізувалась на природоохоронних проектах ООН.

Пощастило: після магістратури подався зі своїм резюме у велику міжнародну фірму, що займається сертифікацією проектів у всьому світі. Дві тисячі працівників, філіали в різних країнах… І Юрка взяли, незважаючи на невеликий досвід, незважаючи на прикрий випадок – напередодні співбесіди якісь араби на зупинці поцупили у нього сумку з двома паспортами та банківською карточкою. Але тепер (аби не зурочити!) все стало на свою колію. Через два роки роботи за контрактом Юркові Лозинському запропонували контракт безстроковий, підвищили зарплату навіть без його прохань. Він отримав звання міжнародного аудитора. І головне – дуже цікава, хоча й напрочуд відповідальна робота. У Південній Африці “на ньому” проект зниження кількості вихлопних газів у великих містах країни. У Польщі – облаштування сміттєзвалищ, щось подібне у Чехії, Казахстані, на інших теренах. Юрка часто посилають робити презентації своєї фірми в різних країнах, знання слов’янських мов тут теж дуже великий плюс. Але, попри задоволення побачити вже більше як 20 країн, його робота – це багатогодинна напружена праця за комп’ютером, аналітика, практичне застосування численних міжнародних природоохоронних актів і законів – при величезній відповідальності за кожний крок.

…Десь у глибині душі Юрко леліє надію на майбутнє працювати в Україні. Може, у Києві, хотілося б частіше бувати у Львові, де живуть батьки, друзі. Але! Прочитав ото в інтернеті, скільки грошей треба було заплатити колишньому львівському головному природоохоронцю Б. Преснеру “за вирішення кадрових питань” – приблизно 200 тисяч у. о. Так не доробився ще, та й сенс? У законослухняній Німеччині таке просто абсурд. Там нашу обіцяну наївними викладачами “майбутню українську інтелігенцію” просувають по службі не за хабарі…

…Нещодавно Юрко Лозинський повернувся з відпустки, яку провів досить оригінально – мандруючи зі своїм другом Сергієм Сумніковим (випускником Львівської комерційної академії) джунглями Коста-Рики. На велосипедах, ночуючи у придорожніх готелях та харчуючись переважно рисом із бобами. А ось і світлини із закордонних мандрівок. Може,  й не так уже професійно, але – від душі.

Лілія Наумчук