На міжнародній репутації України з’явилася чергова масна пляма

Уже в понеділок набере чинності судовий вирок стосовно капітана корабля “B Atlantic” Володимира Устименка і його помічника Юрія Датченка, яких венесуельський суд засудив до дев’яти рокiв тюремного ув’язнення. Українців затримали в порту Маракайбо ще три роки тому за пiдозрою в причетностi до незаконного перевезення 128 кілограмів кокаїну.

Тепер на хлопців чекає жахіття на острові Маргарита в Карибському морi, де розташована одна з найстрашніших у світі тюрем. “Про це мiсце ходять легенди, мало кому вдавалося звiдти повернутися... Усiм заправляє “каманчо”, якому треба платити щотижня за своє життя, а також за воду, їжу й за право на прогулянки”, – пише видання “Комсомольская правда в Украине”.

Водночас імовірно, що українців банально підставили. Портал gazeta.ua стверджує, що корабель двічі оглядала поліція зі спеціально навченими собаками – наркотиків на борту не було. А вже перед виходом з порту венесуельці чомусь забажали підводної перевірки, під час якої і виявили пакунок зі 125 кілограмами кокаїну, що був прив’язаний до ґвинта на глибині вісім метрів нижче ватерлінії. Родичі моряків переконані, що кокаїн прикріпили до судна вночі, для цього задіяли водолазів. Для венесуельців це повсякденна практика. Таким чином вони поповнюють свій флот. За останні три роки вони привласнили шість суден і 10 літаків, “B Atlantic” теж відібрали, під венесуельським прапором воно ходить уже майже три роки.

Події в далекій Венесуелі чомусь привернули пильну увагу російських мас-медіа, які в своїх публікаціях наголошували власне на національності наркоторговців. Зрештою, активні пропагандистські спроби зіпсувати міжнародну репутацію України чинили росіяни мало не з дня проголошення нашою країною незалежності. Так, ще у лютому 1995 року група колишніх офіцерів КДБ та ГРУ, які об’єднались у напівлегальну організацію “Фелікс”, видала брошуру “Міжнародна контрабанда наркотиків та колишній СРСР”. Загальний висновок цього дослідження: “...мусимо констатувати оформлення зв’язків економічних і політичних еліт нових республік, зокрема України, з міжнародним наркобізнесом”.

Не минулося без українського сліду і в 1999 році, коли почали вибухати російські житлові багатоповерхівки. Шпальтами російських мас-медіа “пішла гуляти” історія про спецгрупу диверсантів, яких вишколили за гроші нині покійного Шаміля Басаєва. Повідомляли: у групу входило 20 осіб, більшість яких становили українці (члени УНА-УНСО), які буцімто безпосередньо закладали заряди. Аргументом на користь цього твердження було те, що українцям-слов’янам – на відміну від чеченців-кавказців – вдавалося без перешкод оминати усі перепускні пункти та численні патрулі. Звичайно ж, ніяких документальних доказів цієї версії не наводили, однак поголос пішов чималий.

Слід зазначити, що обплювати Україну намагалася не тільки Росія. Постаралися й світові бізнесові “акули”. У лютому 2000 року тодішній голова Служби безпеки України Леонід Деркач у інтерв’ю часопису “Факты” зазначав: “Відповідально заявляю: проти України велася і ведеться економічна й інформаційна агресія. І не слід шукати держав, які її започаткували. Ситуація складніша – у ролі агресора виступають міжнародні, наднаціональні клани і угруповання, які поставили за мету: перетворити Україну на плацдарм для швидкого отримання надприбутків”.

Промовистою є й поява міфу про жорстоку та всесильну українську мафію за кордоном. Першими цей міф почали творити поляки. Тишком-нишком тутешні поліцейські чини змінили національну приналежність організованих злочинних угруповань із СНД, постійно вживаючи словосполучення “українська мафія”.

Наступними ініціативу підхопили чехи та словаки. Чеські часописи наввипередки лякали земляків засиллям саме українських бандитів, котрі буцімто що хочуть, те й творять на їхній території. Словаки ж бідкалися, що їхнього екс-міністра економіки Яна Дуцького застрелив українець Олег Тхорик. Кілера заарештували. Як з’ясувалося, його можна вважати українцем хіба за місцем народження, бо усе своє свідоме життя провів у Москві та Югославії. Але де там, словаки затялися: убивця міністра – українець і край! Потім з’явився такий собі Олег Проценко, якого заарештували за підозрою в убивстві прем’єр-міністра Болгарії Андрєя Луканова.

Зауважимо, що потужна навала публікацій про власне “українську мафію” розпочалася в 1999 році практично одночасно в усіх східноєвропейських країнах. Це дозволяє припустити, що маємо справу із організованою пропагандистською кампанією. Не новина, що шалені статки та розгалужені зв’язки дають можливість російським (та іншим) мафіозним босам наймати професіоналів з найрізноманітніших спецслужб. Саме вони й могли розробити масштабну операцію із дискредитування конкурентів українського походження у кримінальному бізнесі. Київ не зчувся, як сусіди зі Східної Європи почали звинувачувати в усіляких негараздах “українську мафію”, котра не дає спокійно жити їхнім суспільствам.

Як бачимо, придуманий колись міф виявився живучим. І нинішні події лише підтверджують, що комусь вигідно призначити Україну крайньою.

Юлія Горбатюк