Американські нотатки
(Продовження. Початок - у попередніх числах "Пошти")
Ритм життя у Нью-Йорку шалений: сніданок, робота, назад додому, магазин, вечеря; відтак залишається 2-3 години вільного часу - стільки ж, скільки більшість його мешканців щодня витрачають на транспорт.
Клоріян Віанна Муґ, бразильський історик, якось зауважив, що основною ознакою американської цивілізації є риса always in a hurry - "завжди в поспіху". Час у Нью-Йорку збігає дуже швидко. Кожного дня мільйони ньюйоркців виходять з дому, всього крок - і людський потік вулиць міста захоплює їх і несе, і несе. Американська звичка їсти й пити будь-де (купити запакований обід - не проблема, величезні порції гарячої кави - тим більше), на сходах, у поїзді, на лавці, газоні, ба навіть на ходу - загальновідома. Сучасний львівський звичай іти з відкоркованою пляшкою пива, теж, ймовірно, американського походження (з тою різницею, що пити алкоголь у громадських місцях там дозволено лише за умови приховування вмісту пляшки за допомогою непрозорого пакета; утім, молодиків з пляшкою алкоголю в Нью-Йорку я бачив дуже рідко; п'яних - жодного разу).
Хоч у США автомобіль вже давно не є предметом розкоші, здебільшого люди добираються на роботу поїздами метро, яке за день обслуговує мільйони пасажирів. Натомість автомобілем через часті корки їздити на роботу ризиковано, передовсім до Даунтауна. А якщо ви все ж вирішили ризикнути, а ваша фірма не має власної автостоянки, то повинні заплатити 20 дол. за кожну годину простою автомобіля в Даунтауні. Та чи вдасться знайти вільне місце - жодної гарантії. Одного разу в Квінсі мені показали мальовничу вуличку, вщерть заповнену авто, і пояснили, що більшість з них належать працівникам з-поза меж міста, які не мають іншої альтернативи, як їздити на роботу лише автомобілем; тож з огляду на високу оплату за простій вони залишають машини на вулицях околиць ситі, створюючи їхнім мешканцям масу незручностей, зате - безплатно; ввечері такі вулички звільняються повністю.
Тож оскільки основним видом транспорту в Нью-Йорку є метро, то навантаження на цей вид транспорту, з огляду на кількість і густоту заселення міста (8,2 млн плюс один-два мільйони нелегалів і туристів), колосальне. Поза межами Мангаттану поїзди здебільшого курсують на поверхні. Як правило, колій є дві; одна - для експресів, інша - для поїздів, які зупиняються на кожній зупинці. Тому на вузлових станціях юрби пасажирів нерідко перебігають з одного поїзда на інший, бо так швидше. Поїзди рухаються швидко. Але через їх кількість і насичений графік руху можливі простої, особливо в місцях, де колія виходить на міст. Наприклад, у час "пік" на кожні півгодини руху припадає 5-10 хвилин простою. За умови нещасного випадку або інших інцидентів на станціях (хоч рідко, але таке трапляється), де об'їзд не можливий, ви, вважайте, все одно не встигли. Бо, вийшовши на поверхню в незнаній собі дільниці, будете неспроможні так одразу визначити потрібний вам напрямок руху й знайти автобусну зупинку. В таких випадках краще взяти таксі, що зручно й недорого (10 дол. за відстань до п'яти кілометрів плюс 2 дол. чайових; чайові в Америці прийнято давати ледь не усім працівникам сфери послуг). Але якщо таксист потрапить у корок, його лічильник порахує вам також час простою.
Відсутність у Нью-Йорку реальної альтернативи поїздам метро спричиняє масу інших проблем. У зв'язку з інтенсивним трафіком, адміністрація рідко спроможна закривати станції на ремонт повністю, тож робітники працюють в авральному режимі, вдень і вночі, в суботу та неділю (коли внаслідок значного зменшення напливу пасажирів можна закрити набагато більше станцій). Наслідком аврального ремонту рідко буває якість. Чимало станцій у Мангаттані ще не зовсім втратили елементи арт-деко (архітектурний стиль міжвоєнної доби, візитна карта архітектури Нью-Йорка), які, однак, здебільшого перебувають у жалюгідному стані.
Взагалі, ставлення суспільства до метро в Америці й Східній Європі було різним. Перше метро відкрили у 1863 р. у Лондоні - два роки після того, як цар скасував кріпосне право в Росії. У США метро - зручний вид транспорту, доступний усім. Натомість у Східній Європі - це свідчення цивілізаційної спроможності; мовляв, ми теж можемо, як на Заході. Тому в Будапешті досі відрізняють збудовану наприкінці XIX ст. гілку (Foeldalatti) від тих, що були збудовані в ХХ ст.(Metro), київські станції метро, на противагу метро в Бостоні або Вашинґтоні, нерідко мають також мистецьку вартість, а метро в Нью-Йорку - дуже брудне та неохайне.
Переїжджаючи у поїзді Мангаттанський міст принаймні двічі на день, я не міг не зауважити, як часто кружляють над Вол Стріт гелікоптери. То працівники Фінансового Дистрикту воліють оплатити гелікоптер, ніж витрачати свій дорогоцінний час на доїзд у метро. Бо за все в житті треба платити. А час - то гроші.
(Продовження -
в наступних числах "Пошти")
