Через кілька днів у Польщі на президентський пост вступить Броніслав Коморовскі, замінивши на цій посаді дочасного президента Гжегожа Схетину. Як зміниться від того польська політична сцена та відносини з Україною?

Останні президентські вибори були найдивнішими в усій історії посткомуністичної Польщі. Коморовскі переміг аж ніяк не завдяки своїм особистим перевагам та навіть не тому, що люди голосували проти Качинского. Багато поляків голосувало цілковито проти своїх політичних переконань. “Підтримую Платформу, однак голосуватиму за Ярослава, щоб він як президент остаточно скомпрометувався та щоб його партія відійшла з політичної сцени”, – говорили одні. “Я палкий прихильник Качинского, однак голосував за Коморовского. Тепер Платформа не матиме на кого скинути вину за відсутність реформ і маючи повноту влади, згорить на парламентських виборах, а відтак Ярослав Качинскі знову стане прем’єром”, – тлумачили свій вибір інші.

Звісно, таких виборців було менше, всього кілька відсотків. Однак саме вони вирішили такий, а не інший результат виборів. Тож спробуймо проаналізувати, якими політичними калькуляціями керувалися поляки.

У Польщі дуже популярною є думка, що переможців виборів були аж троє: Коморовскі, Качинскі та Напєральскі, який посів третє місце. Чому саме Качинскі? Кажуть, Ярослав Качинскі не хотів бути президентом, оскільки він робить ставку на прем’єрське крісло після виборів 2011 року. Результат трохи нижчий за 50% у другому турі – це в такому разі ідеальна база для початку виборчої кампанії до парламенту.

Натомість, якщо Качинскі таки переміг би, він мав би серйозний клопіт зі своєю партією. “Право і справедливість”, побудована на особі одного лідера (Ярослава Качинского), тож якщо він перейшов би до президентського палацу, треба було б знайти когось на його місце. А це означало б війну поміж різними фракціями та можливий розпад партії. Саме тому від участі в президентських виборах відмовився Дональд Туск, відправляючи до президентського палацу лояльну особу з другого ряду, яка не звикла приймати самостійних рішень без порозуміння з Туском, тобто Броніслава Коморовского.

Перемога Качинского означала б також продовження тотальної війни поміж Платформою та ПіС. Уряд надалі мав би комфортну ситуацію: він не мусив би реформувати країну, вистачило б тільки говорити, що всі реформи блокує злий президент. Саме на такій стратегії ґрунтується популярність Туска та його партії: люди підтримують її передусім тому, щоб “запобігти поверненню Качинского до влади”.

Тож перемога Коморовского – це такий сигнал з боку виборців: перевіряю. Виборці дали Платформі карт-бланш: хай тепер покажуть, чи справді хочуть змінювати країну, а якщо ні, то ми їх відповідно підсумуємо через рік, на виборах до парламенту.

А як повнота влади Платформи вплине на стосунки Польщі з Україною? Багато осіб побоюється, що вони погіршаться. Адже відомим адвокатом українських та грузинських інтересів був саме Лєх Качинскі, тоді як Дональд Туск прославився своїм русофільством та скептицизмом відносно потреби підтримування тісних відносин, стратегічного партнерства з Києвом.

З іншого боку, Туск – це одне, а Коморовскі – інше. Новий президент, на відміну від польського прем’єра, відомий своїми проукраїнськими поглядами. Він має до України таке саме  ставлення, як попередні президенти: Валенса, Кваснєвскі та Качинскі.

Отже, кшталт польсько-українських відносин залежатиме від того, наскільки новий польський президент буде самостійним. Адже тандем Туск – Коморовскі дивовижно нагадує подібну пару Путін – Мєдвєдєв: у обидвох випадках саме прем’єр ухвалює рішення, хоча для суспільства подають іншу картинку. І так само, як в Росії, гадають, чи колись Мєдвєдєв стане самостійним та позбудеться свого колеги, так і в Польщі подейкують, що слабкий та залежний від Туска Коморовскі може також захотіти відокремитися. Як буде насправді, переконаємося вже через рік, після парламентських виборів, які можуть закінчити політичну домінацію Платформи у Польщі.

Краків.

Якуб Логінов.