Чи достатньо міцна влада Афганістану, аби самотужки утримати ситуацію у своїй країні? Це питання було головним у Кабулі під час вівторкової міжнародної конференції, присвяченій майбутньому країни. Зважаючи на підсумки зустрічі представників понад 60 країн (а також НАТО та ЄС), ми могли б дати впевнену ствердну відповідь, однак скептиків істотно більше, ніж мало б бути після дев’яти років боротьби із тероризмом. Примітно, що вперше конференція відбулася в столиці країни, що, звісно, символізувало прогрес міжнародного військового контингенту. Однак, попри посилені заходи безпеки, близько опівночі у столиці все ж прогриміли чотири вибухи. Незважаючи на це, на конференції дійшли згоди, що місцева влада надалі відіграватиме ключову роль у перетвореннях країни на демократичну державу, позбавлену корупції, ґендерних упереджень та екстремістських ексцесів, а коаліційні сили поволі меншатимуть.

Під час зустрічі підтвердили, що з липня наступного року розпочнеться поступове виведення американського контингенту. “Липень 2011 року відображає як необхідність невідкладних дій, так і силу нашої рішучості. Перехідний період надто важливий, аби безконечно відкладати його початок… У довгостроковій перспективі ми не маємо наміру відмовлятися від виконання нашої місії: створення стабільного, безпечного і мирного Афганістану”, – повідомила держсекретар США Гілларі Клінтон. Про поступову передачу функцій підтримання безпеки місцевим військовикам говорив і генеральний секретар НАТО. Расмуссен також повідомив, що війська Альянсу залишатимуться в країні й після завершення цього процесу – “у допоміжній ролі”. Сам же президент Афганістану Гамід Карзай сказав, що афганці прагнуть самотужки відповідати за власну безпеку: “Я повен рішучості добитися того, аби до 2014 року наша країна досягла того рівня сили та компетентності, який би дозволив забезпечити власну безпеку”, – передає Euronews слова Карзая.

Зважаючи на те, що у червні та липні коаліція НАТО зазнала найбільших за 9 років війни втрат, оптимістичною така риторика переконує лише легковірних. Радше йдеться про зміну регіональної політики, адже у НАТО зрозуміли, що масовані силові операції тут неефективні. Тож питання полягає у тому, як політично вдало вийти із “глобальних Балкан”.

Карзай хоче свободи рук та дій не лише в оборонній сфері. На конференції він запропонував, аби 50% грошових потоків, що спрямовуються на становлення державності в Афганістані, йшли через бюджет – тобто, щоб президент розпоряджався і координував подальший розподіл цих коштів. Досі через бюджет Афганістану йшло лише 20% закордонних фінансових ін’єкцій. Загалом сума міжнародної грошової допомоги, наданої Афганістану від 2001 року, сягнула 40 мільярдів доларів. На подив багатьох спостерігачів, на зустрічі ініціативу Карзая підтримали. Тим більше це дивно, оскільки корупція в Афганістані є не менш поширеною проблемою, аніж місцевий наркобізнес. Гілларі Клінтон під час конференції вела мову про два найбільш трепетні питання облаштування Афганістану: вона повідомила, що США спостерігатимуть за подоланням корупції та дотриманням прав жінок. Швидше за все, Клінтон знайома із публікаціями в місцевій пресі, в яких натяками повідомляли про встановлення контакту Карзая із “польовими командирами” – керівниками сотень бойових організацій, що у 90-х вели міжусобні війни. Після витиснення Талібану із Кабула у 2001 році, Карзая призначили керівником Афганістану саме тому, що він був непричетним до цих міжусобиць. Однак тепер виникають різноманітні побоювання, тим паче, що усі роки влада Карзая була більш аніж символічною – південь та схід країни, а також чимало сільських теренів й досі під впливом талібів. Віднедавна лейтмотивом виступів глави Афганістану стала ідея мирного діалогу із талібами. Карзай ініціював створення спеціальної програми примирення, у межах якої планують “повернути до мирного життя” 36 тисяч рядових учасників руху Талібан. Уже минулого тижня Карзай надіслав ООН перелік імен талібів, яких, на його думку, варто викреслити із “чорних списків” всесвітньої організації. До речі, за даними Radio France international, загальна чисельність талібів у Афганістані становить 36 тисяч бойовиків та 900 польових командирів, які ведуть партизанську війну. Посеред травня під час візиту до США Карзай розповів “Радіо Свобода”, у чому полягає реінтеграція бойовиків та примирення із опозиціонерами. “Реінтеграція означає повернення додому і припинення збройної боротьби тисяч солдат-талібів, яких вигнали із власних домівок під тиском причин, незалежних ні від нас, ні від них, ні від тих, хто дав зброю в руки і послав боротися проти власної країни… Примирення – інша проблема. Тут мова йде про керівників, які перебувають поза зоною наших повноважень, головно – на території нашого сусіда, Пакистану. У цієї проблеми багато регіональних аспектів і вирішуватимемо їх разом із Пакистаном”.

Водночас тиждень тому міжнародні правозахисники із Human Right Watch оприлюднили звіт, у якому повідомляють, що наміри керівництва Афганістану розпочати діалог із талібами може поставити під питання дотримання прав жінок. Організація наголошує, що афганські лідери мають пам’ятати ті злочини, які в недавньому минулому робили “польові командири”. Однак співробітництвом із місцевими бойовиками “грішить” не тільки Карзай…

Сьогодні в Афганістані перебувають 140 тисяч солдатів НАТО, 2/3 з них – американці. 4 липня командування цими силами перейшло до Девіда Петреуса (після гучної відставки генерала Маккрістала), який на урочистій церемонії заявив, що кампанія в Афганістані близька до завершення, а завдання сил НАТО – перемогти у цій війні. З огляду на скорочення контингенту і намагання підтримати престиж (відоме “на карту в Афганістані поставлено майбутнє НАТО”) воєнні дії найімовірніше змінять формат: вже неодноразово висловлювалися думки про перехід до латентних шпигунських або політичних дій. Однак чіткіше уявлення про майбутнє війни в Афганістані та боротьби із тероризмом, зможемо скласти після презентації нової доктрини НАТО, тобто восени.