Уряд обіцяє впорядкувати розміри пенсій і визначити справедливий підхід до винагород за багаторічну працю. Водночас для самих чиновників пенсійного віку новий закон не матиме зворотної сили і вони отримуватимуть у сотні разів більше, ніж пересічні трудяги

Замість звичної для таких публікацій, сьогодні ми вирішили оминути преамбулу, яка певним чином анотує тему розмови.  Заголовок підказує – мова піде про те, що для багатьох співвітчизників у нових економічних реаліях вже стало суворою дійсністю, а іншу, молодшу генерацію рано чи пізно очікуватиме. Якщо вона зможе дожити до визначеної вікової планки взагалі.

Спекулянти на довірі

Якось, акурат перед “стома днями” перебування на посаді прем’єр-міністра, Микола Азаров, як і належить посадовцю високого рангу, на одному із телеканалів розповів вдячній аудиторії про успіхи свого уряду та про перспективи. Торкнувся він і доволі делікатної теми пенсійної реформи. Делікатної, з огляду на число пенсіонерів та умови їхнього існування – враховуючи розмір пенсій, що вони отримують. Не всі, зрозуміло, але переважна більшість.

Хоча ветеранам праці, особливо – майбутнім, вже незабаром слід очікувати на безсумнівний прорив у цій дещо забутій царині, який має намір організувати держава. Отож останні можуть розраховувати на гідні пенсії після реалізації пенсійної реформи. Ми дослівно розповімо, як це бачить прем’єр, хоча йому  розміром пенсії, як і решті високопосадовців, особливо перейматися немає причин.

– Пенсійну реформу буде здійснено дуже скоро. Ми запровадимо персоніфіковані рахунки для тих, хто захоче їх мати. Кожен українець буде самостійно ними управляти, а держава – додавати на них певну суму. Плюс банківські відсотки. До виходу на пенсію в кожного громадянина країни з’явиться можливість одержати як гарантовану державою пенсію, так і гроші, які він зібрав сам. Тобто нормальною стане пенсія у 5 – 10 тисяч грн, – обіцяє Микола Азаров.

Не знаю, як кому, а ме­ні після солодких слів прем’єра, закортіло якнайшвидше потрапити у світле пенсійне майбутнє. Я, звісно, не знаю, якими через 10 років будуть ціни, але, зважаючи на розмір “нормальної” пенсії (все ж не нинішні мінімальні 800 з копійками), не думаю, що вони стрибнуть так високо. Тим паче, Микола Янович так наполегливо переконував, що ми повинні довіряти уряду, оскільки цей уряд – наш.

Пенсійна справедливість

Розмови про пенсійну реформу тривають мало не від дня проголошення незалежності. Справа не в тому, що стару систему як спадок екс-СРСР, необхідно реформувати. Голов­не – брак грошей на забезпечення тих пенсійних виплат, які мав би гарантувати бюджет. До речі, більша частина його видатків йде саме на соціальні виплати – зарплату бюджетників та ті ж пенсії. Про постійний дефіцит Пенсійного фонду, який цьогоріч, за прогнозами, становитиме понад половину його видатків у – 124 млрд грн, говорити взагалі вже годі. Хоча йдеться про десятки мільярдів гривень, які треба взяти незрозуміло звідки.

Зрештою, на необхідності пенсійної реформи, зокрема зменшення дефіциту бюджету ПФ, наполягає і МВФ. Експерти Фонду запропонували рецепт виходу із пенсійної кризи шляхом збільшення вікових меж. Поки що тільки для  жінок.

Але проблема не стільки у пенсійному віці. Тривалість життя зростає і в Європі, і у всьому цивілізованому світі. Вікові пенсійні межі там вищі. Але для розуміння нашої ситуації важливішим є інший чинник: співвідношення кількості пенсіонерів до загальної кількості людей працездатного віку. Пенсіонерів у нас справді меншає, як би це не пробували заперечити у МВФ. Але, судячи із статистичних даних, кількість населення в Україні катастрофічно меншає (майже на 7 млн) і становить нині трохи більше 45 млн зі 52 ще недавно. Пенсіонери складають менше однієї сьомої частини. За останні 15 років їх поменшило на 767 тис. Але 13,7 млн – левова частка від загальної кількості працездатного населення. Не факт, що всі “працездатні” мають роботу. Додаймо сюди заробітчан. У висліді: 10 працюючих офіційно утримують 8 пенсіонерів. Якщо ситуація радикально не зміниться, то  у найближчі 10 – 15 років на одного працюючого припадатиме ледь не півтора пенсіонера. І тоді колапс пенсійної системи у її звичному для українців форматі – неминучий. Хоча він трапиться, як це не прикро, набагато раніше.

Ми не будемо тут зачіпати тему обов’язкових податкових відрахувань та зборів до розмаїтих фондів, не кажучи про бюджет. Податкова реформа, можливо, необхідна навіть більше, ніж пенсійна. Але ж маємо жахливу несправедливість у розмірах пенсій. Більшість отримує базову “мінімалку” з мінімальними ж “плюсами” за вислугу років.

Уряд намагається якось вирішити пенсійні проблеми, зокрема, визначитися із їх розмірами. Ще наприкінці квітня на закритому засіданні Кабміну розглядався проект бюджету’2010. Там урядовці схвалили низку законопроектів про  усунення диспропорцій системи пенсійного забезпечення, а відтак – наповнення дохідної частини головного кошторису країни. Тоді ж Микола Азаров виступив із майже сенсаційною заявою про обмеження максимального розміру пенсій 12-ма нинішніми прожитковими рівнями. Щоправда, лише для осіб, яки втратили працездатність. Себто, отримувати вони мали б не більше 8,3 тис. грн на місяць. Інші категорії пенсіонерів – не вище за 8,4 тис.

Але тут же згадали й про “спеців”. Зокрема, пропонували призначати пенсії за спеціальними законами певним категоріям громадян – депутатам ВР, держслужбовцям, ученим, суддям і решті із найзаслуженіших членів громади – винятково при досягненні ними пенсійного віку. Ба більше, йшлося про те, що категорія  спецпенсіонерів, яка ще й працюватиме на користь суспільства, отримуватиме пенсію на загальних підставах, згідно із чинним законодавством (розміри “загальних підстав” при цьому не уточнили). І лише після завершення “трудової діяльності” – згідно із писаними “під них” законами. Єдина біда нового підходу – зміни аж ніяк не стосуватимуться “спеціальних пенсіонерів”, яким пенсію вже призначили.

До речі, ухвалюючи держ­бюджет’2010, парламентарі з подачі уряду, звісно, закріпили “межі” розміру пенсій тим, хто тільки-но буде їх отримувати. У цьому році таких передбачається 30 тис. Тим часом чисельність тих, хто вже отримує “пільгові”, становить щонайменше 400 тис. осіб.

Зрозуміло, що заощаджених грошей обмаль для порятунку Пенсійного фонду. Проте віце-прем'єр Сергій Тігіпко наголосив, що закон не має зворотної сили, а відтак виплати для “старих” пенсіонерів, які отримують по 40 – 50 тисяч грн/міс., не можна врізати до рівня виплат “новим” пенсіонерам, тобто до 8 400 грн.

І ще про пенсіонерів “із досвідом”. Недавно один із профспілкових “босів” навів цікаві цифри: 400 тис. “спеців” – це не більше 3-4% від загальної пенсійної армії, однак “споживають” вони чверть (!!!) щомісячних виплат ПФ. Нам не до юридичної оцінки цього прецеденту. Хоча нагадаємо, що закон про пенсії ухвалювали у закритому режимі, що передбачено лише у випадках, коли відомості, які містяться в документі, можуть загрожувати національній безпеці держави. Отже, за нормами міжнародного права, закон про пенсійне забезпечення державних службовців не можна вважати легітимним. Порушення процедур його ухвалення та реєстрації, не підпадають під норму незворотності.
Правники переконують: закон слід негайно скасувати. Це – теж загальноприйнята норма міжнародного права. Утім, навряд чи в уряді справді хочуть зрозуміти, що насправді становить “загрозу для націо­нальної безпеки країни”. Розмови про заколот спецпенсіонерів у випадку позбавлення їх “заробленого” видаються кумедними. Тим паче, що у вересні  2009 року Конституційний Суд визнав положення про обмеження пенсій таким, що не відповідає нормам Основного Закону країни.

Кожному – своє

Розмови про торжество соціальної справедливості у країні, яка борсається у періоді первісного нагромадження капіталу, хоча вже із ознаками “цивілізованого” вторинного перерозподілу награбованого, виглядають нонсенсом. Тезу “кожному – своє” свого часу викарбували на брамі Бухенвальду. Незважаючи на “специфіку” закладу, його збудували у чарівній місцині Німеччини – поблизу Веймара. “Чарівність” спроб уряду збудувати соціальну справедливість – із тієї ж опери. Однак кожен при цьому отримує своє.

Зрозуміло, рано чи пізно влада все одно постане перед нагальною потребою пенсійної реформи. Може, ще й чинна. Натомість наміри добрі ще й тим, що від них, за певних обставин, завжди можна відмовитися. У грудні кризового 2008-го Кабмін вже пропонував Раді обмежити рівень пенсій згаданими 12-ма прожитковими мінімумами. Однак парламент тоді завалив цей закон. Внесені зміни до держбюджету 2010 року теж не вирішують проблем більшості пенсіонерів. Хоча вкотре містять обіцянки підвищення їх мізерної винагороди за багаторічну працю...

Довідка

За даними Держкомстату, за останні півтора десятка літ пенсіонерів в Україні поменшало на 767 тисяч осіб. На початку 2010 року  їх нараховувалося 13,7 мільйона.