Сьогодні, 1 липня, у Львові відбувається ярмарок вакансій для осіб з особливими потребами 

Його організовують у Львівському обласному молодіжному центрі праці, що на вул. Вороного, 3, у рамках проекту: “Кожен має право на працю: партнерство задля покращення можливостей для зайнятості молоді з особливими потребами”.

Як розповіла асистент проекту Ольга Мельник, на ярмарок запрошують зацікавлених працедавців та осіб з інвалідністю віком від 18 до 35 років, які шукають роботу. Серед пропонованих вакансій – робота швеї, складальника, сортувальника тощо.
Неповносправні нікому не потрібні

Ярмарки вакансій – один зі способів налагодження контактів між працедавцями та тими, хто шукає роботу. Нині навіть здоровим людям знайти роботу дуже складно, не кажучи вже про осіб з обмеженими можливостями. Мирослава Кузьменко, начальник відділу організації сприяння працевлаштуванню Львівського обласного центру зайнятості, розповіла, що з січня до травня 2010 року в центрі було зареєстровано 143 молоді людини з особливими потребами, з яких працевлаштовано 18. Загалом за цей період у центрі було зареєстровано 847 осіб з особливими потребами, знайшли місце праці тільки 94 особи. За словами співрозмовниці, працедавці неохоче беруть на роботу неповносправних, адже це потребує облаштування спеціальних робочих місць (якщо, наприклад, людина на інвалідному візку), пропонують переважно мінімальну заробітну плату чи ставлять такі вимоги, які навіть здорова людина не завжди зможе виконати.  Зокрема, серед вакансій – електромеханіки, електромонтери, інженери з програмування, геодезисти тощо.

– Серед тих, хто шукає роботу, є люди і з вищою освітою, і робітничих професій, – каже Мирослава Кузьменко. – Але  вимоги працедавців іноді дуже високі, а самі вони не завжди виконують вимоги закону про обов’язкове працевлаштування неповносправних.

– Підприємці не хочуть працевлаштовувати неповносправних, особливо, якщо вони у візках, адже для них потрібно облаштовувати спеціальне робоче місце, – підтримує думку попередньої співрозмовниці Мирослав Николаєв, директор навчально-реабілітаційного центру “Джерело”. – До “Джерела” зверталися працедавці, аби їм порекомендували людей для роботи. Та коли довідувалися, що це люди у візках, відмовлялися, навіть незважаючи на те, що вони мають вищу освіту.

Більше вакансій і відповідно більше працевлаштовано неповносправних у Львові, Червонограді, Бориславі, Золочеві. Але до людей з обмеженими можливостями, які зареєстровані у центрі зайнятості, ставлять такі ж вимоги, як і до інших безробітних: тобто, якщо людина відмовиться від двох пропонованих вакансій, не відвідує тренінги, семінари тощо, її можуть зняти з обліку й припинити виплату допомоги. Мінімальна допомога у зв’язку з безробіттям – 550 грн на місяць, максимальна – 1800 грн. Виплачуватимуть її не більше 360 днів.

Закони і реалії

Про небажання сприяти працевлаштуванню неповносправних говорить і Ярослав Грибальський, голова правління Львівського обласного відділення  Українського фонду “Реабілітація інвалідів”.

– З одного боку, у нас є принцип та механізм для сприяння працевлаштуванню неповносправних, зокрема закон, відповідно до якого 4% робочих місць на всіх підприємствах повинні віддавати людям з інвалідністю. Є Львівський міжрегіональний центр соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів, де можна отримати якусь кваліфікацію, інші центри, – говорить Ярослав Володимирович. – Але реальна картина абсолютно інша: часто працедавець пропонує вакансії, на яких людина з інвалідністю не може себе реалізувати.

Пан Грибальський додає, що багато неповносправних самі знаходять роботу через інтернет чи працедавці пропонують роботу, яку можна виконувати вдома. Але проблема в тому, що  у таких випадках людина сидить у чотирьох стінах, вона відірвана від суспільства. Не бракує випадків, коли неповносправний, нібито формально працевлаштований: працедавець його оформляє, нараховує 100-200 грн, але він залишається вдома, знову ж таки є відірваним від суспільства.

На думку Ярослава Володимировича, до питання працевлаштування неповностравних, повинен бути комплексний підхід. Має братися до уваги і облаштування робочого місця, і можливість добирання до роботи, і наявність пандусів, ліфтів і там, де проживає людина, і там, де вона працюватиме.

– Потрібно змінювати свідомість суспільства, ставлення людей до осіб з обмеженим можливостями. Чому вони повинні просити милостиню на дорозі, якщо можуть заробляти гроші? Але багато чого залежить і від самих неповносправних, – каже Ярослав Грибальський. –  Ми повинні працювати над тим, щоб вони були повноцінними громадянами суспільства, щоб їм не створювали окремих робочих місць, а вони могли працювати серед здорових людей.