Урочище Шепільське, що на Стрийщині, наразі мало досліджене істориками. Проте добре відоме тим, хто вміє відпочивати зі смаком – завдяки базі відпочинку “Шепільська”. А вона – унікальний пам’ятник перемозі українців, їх мудрості та вмінню протистояти ворогові. А ще – коханню, яке здатне гори звернути!

Саме завдяки цим якостям наші предки вдало здолали одну з небезпек – татарську навалу на їхнє селище. А їхній земляк, стриянин Юрій Кухар спорудив цим якостям своїх співвітчизників унікальний пам’ятник – базу відпочинку. Утім про все за порядком.
Політ над болотом

– Я будівельник за фахом, але одне з моїх найбільших захоплень – небо та історія, – розповідає пан Юрій. Будуючи на землі, люблю як пілот підніматись у небо та спостерігати за нашою землею з висоти пташиного польоту. А вечорами люблю почитати історичні романи.
Так два хобі пана Кухара спричинилися до появи одного з унікальних пам’ятників (мабуть, не лише в Україні, а й у всій Європі) перемозі предків.

Піднявшись укотре в небо над рідною Стрийщиною, він побачив великий масив боліт та трясовини. Знав, що це поряд зі селом Довголука. Це болото чомусь раз по раз нагадувало про себе. Однак тоді ще він не знав, що стане частиною його долі. Перебуваючи у службових справах у Довголуці, таки наважився розпитати його мешканців про те болото. І почув таку історію.

Татари жорстокі, а українці – мудрі та хитрі

Бабусі та дідусі не раз оповідали, що те болото врятувало їхнє село від татарської навали. А допоміг їм мешканець з сусіднього села, у якому чужинці вже накоїли лиха. Він мав допомогти їм якнайшвидше та найбезпечніше перебратися через річку Шепільська.

Парубок знав, що у Довголуці, до якої прямувала орда, буде такий самий жах, і плач, і стогін, і погром, як і у його рідному селі. Звісно, йому було шкода сусідів. Але не це головне. У Довголуці мешкала його кохана. Мозок хлопця гарячково думав, як насамперед врятувати її. А що парубок був кмітливий, то факт. І він пообіцяв татарам вірно служити їм і показати найкоротший шлях, якщо вони залишать його живим і не заберуть у неволю. Наближаючись до тих боліт, він сказав, що цей перехід є цілком безпечним, і всі так ходять від села до села. Знав, що посеред болота воно настільки затягує і таке глибоке, що ніхто живим не вибирався, хоча перші кілька метрів є справді цілком безпечним. Добре розумів хлопчина, що загине сам, але врятує своєю смертю кохану та її односельчан! Долаючи метр за метром дорогу, вороги просувалися уперед, не підозрюючи лихого. І дійшовши до середини, згинули всі як один. Разом з конями та своїм ватажком. Мешканці Довголуки були врятовані!
Найнезвичніший пам’ятник

Почувши цю оповідку, пан Кухар був зворушений і мудрістю хлопця, і романтикою історії. Йому захотілося якось увіковічнити це. Довго думав як. І вирішив зробити щось таке, що буде приємним, даруватиме радість, а заодно і з натяком на романтику. Ставити ще один, навіть дуже романтичний пам’ятник, йому здалося банальним. І вирішив на місці цього болота побудувати базу відпочинку. На честь тієї річки назвав її “Шепільська”.

А щоб увіковічнити той політ, який став її початком, то зробив дах у вигляді літака.

Крок за кроком долаючи болота, в урочищі Шепільське з’явилися ставки, відкритий басейн, різноманітні атракціони та водні гірки. Тепер закохані (і не тільки) катаються цими місцями на човнах і катамаранах, рибалять, насолоджуючись чудовими пейзажами у передгір’ї Карпат. Щобільше – сюди приїжджають навіть ті, хто придбав путівку на відпочинок на курортах Моршина та Трускавця.

Адже тут можуть влітку позасмагати, а взимку – покататись на ковзанах. А коли зморить на сон, то він буде солодким і незабутнім у вишуканих комфортних номерах.

І хоча на березі озера є і російська баня, і фінська сауна, усі гості досхочу можуть насолоджуватись лише українською кухнею. Адже це на наших стравах зростав той кмітливий закоханий парубок!

Особлива аура того кількасотлітнього кохання витає тут у повітрі, здається, і досі. І ті, хто приїжджає у “Шепільську”, розуміють, що українці вміють не лише кохати, а й організовувати відпочинок значно краще, аніж нащадки тих, які згинули у цих болотах!

Ірина Вороняк