Беру до рук “Популярну енциклопедію Львова” (історія, культура, людина, місто), Львів: Ставропігіон, 2009 р., 250 с., видавця та письменника Олеся Гордона, який навіщось сховався за псевдонімом О. Ольсич – упорядник, і мимоволі фіксую, що цей “словник” є тим, мабуть, не таким уже й частим випадком, коли таке видання вповні можна назвати авторським: від проектного задуму до втілення у готовий тиражований видавничий продукт. Гортаю, й не полишає мене відчуття, що саме подібну книжку чекалося вже давненько, але ніхто чомусь не брався до роботи, не лише для втішення честолюбства ерудитів, чи, аби догодити поквапливим мудрагелям, а насамперед, щоб заможніла громада відданих шанувальників Львова, ширшими ставали можливості численних зарубіжних аматорів та науковців-дослідників теми.

І незважаючи на те, що зовсім недавно видавництво “Літопис” відважилося на трудомісткий та обсяжний (у будь-якому розумінні) словниковий проект “Енциклопедія Львова” (т. 1 – 2007 р., т. 2 – 2008 р.), “гордонівське” видання – собі на часі. Воно – невибагливо прем’єрне у своїй популярності та ціновій доступності. Причому, без огляду на якісь специфічні категорії користувальників. Хоча у короткому передньому слові до книжки зауважую тезу, що “народжені після проголошення незалежної України потребують популярної енциклопедії Львова в одному томі та за доступною ціною”. …Гадаю, зовсім – ні! На таку енциклопедію очікують усі! І навіть круті “академісти” та затяті письмаки-ерудити не перечать варіантові дещо полегшеного видання, що завше було б під рукою та не вимагало аж такого ускладненого наукового апарату, відповідно – й пошукових  надзусиль.

…Книжка – потрібна й на часі. Стверджую і як практик, що вже скористався зі слушної пропозиції.

“Популярна енциклопедія Львова” – книжка практична. Безумовність цього твердження є очевидною і поза теоретичними доведеннями. Просто поклади “довідник” на своєму робочому столі, – так, щоб без зайвих пошуків томика, помітиш, як частенько рука самочинно потягнеться саме до нього. Бо ж: запросто, завгодно, задешево…

Утім, удосконаленню меж немає. Відтак книжка мала б згодом вийти на добротний європейський рівень такого роду видань. Зумисне оригінально, яскраво оформлена, на дорожчому папері та, конче, у твердій палітурці, бо ж, власне, – для щоденного та активного користування; то ж, зрозуміло, нинішня напівм’яка обкладинка таких навантажень просто не витримає. Разом з тим, пам’ятаючи, що “поп-енциклопедія” має залишатися загальнодоступною за ціною.

…У цьому достатньо стислому відгуку не ставлю собі за мету докладно проаналізувати “Популярну енциклопедію Львова”, залишаючи цю справу доскіпливим лексикографам. Одначе зауважу, що Олесь Гордон мав би застановитися і у видавничій перспективі збагатити “поп-енциклопедію” за рахунок львівських брендових постатей із найрізноманітніших галузей суспільного життя, які в інші подібні словникові збірники не увійшли. Це може бути навіть несподівано, але по-львівськи  колоритно. Зумисне не зупиняюся на конкретних іменах, аби не спонукати до певної суб’єктивної моделізації відбору таких нових словникових “гасел”. Це все слід без зайвого поспіху опрацювати, попередньо виробивши тверді засадничі оцінювальні критерії. Від них і “танцювати”, не вештаючись манівцями. …Але головне те, що гостинець, яким можна просуватися, вже закладено. І він втрамбовується…

Дуже хотілося б сказати, що суттєва перевага цього “довідника” полягає в наповненні його оригінальним лексичним матеріалом. Одначе я б злукавив. Автор, на жаль, не дуже переобтяжував себе такими надзавданнями. В основному було використано відомі словникові джерела, у меншій мірі – вибрані наукові праці та історичні документи. Не надто залучалося якнайширші, накопичені у різноманітних книгозбірнях, львовознавчі матеріали. Втім, оці мої зауваги – лише певні векторні перспективи, можливі спромоги для вдосконалення “Енциклопедії…”  Хотілося б, із залученням креативної автури з усталених львовознавців. Не зле  спробувати! Навіть за всієї популярності книги.

Структура енциклопедичних статей, певен, вимагає ретельнішої уніфікації. Докладно справедливої пропорційності обсягу статті та ваговитості закладеного матеріалу. Усе це додасть “поп-енциклопедії” у плані питомої виразності та енергетичної сили слова; концентрованої інформаційної лапідарності та максимальних вигод у користуванні.
…Ну, а вже у переліку “гасел” “Енциклопедії…” проставити звичайну нумерацію сторінок, що на них розташовано статті до цих “гасел”, авторові, як кажуть, сам Бог велів. Тож не проґавте цей момент у перевиданнях “поп-енциклопедії”.

В ідеалі книга мала б бути під рукою у кожного львів’янина, Проте це поки що лише пілотний проект. А отже, наклад сьогоднішній наразі далекий від такої ідилії. По дорозі до справжньої популярності. Переконаний, що на цьому шляху кожен з нас, львів’ян передусім, міг би докластися до наступних втілень “поп-енциклопедії”, просто купуючи цю книжку вже нині, не зволікаючи.

І ще одне. Редактор, власне безумовний професіонал, нарівні з автором відповідає, як за мовну фактуру тексту, так і певною мірою за структуру та словниковий добір енциклопедії. А якщо взяти до уваги, що рівень грамотності та загальної культури користувача нерідко залишається невисоким, то редактор, він же – можливий співавтор, є гарантом належної якості, сказав би, писемного спілкування. Тому, допоки “Популярна енциклопедія Львова” адаптується до зацікавленого середовища, хотілося б знати, хто ж отак собі, знову ж таки скромно, ніяковіє за очевидним псевдонімом Федір Шпитко?.. Вважаю, відкрите редакторське обличчя додає впевненості навіть і видавцям у роботі з проектом: і на стадії підготовки та друку, і на стадії просування на книжковому ринку…

Віктор Палинський