Любов Янків-Вітковська, доцент НУ “Львівська політехніка”, голова Львівського астрономічного товариства, дружина першого заступника голови Львівської ОДА, про цінність родини, жіноче щастя та наукові проекти

Такою жінкою можна лише захоплюватися – розумна, інтелігентна, життєрадісна, успішна, амбітна, товариська, красива та добра. Тішиться, що має міцну та дружну родину, улюблену роботу, що цілком реалізувала себе як жінка. Подарунком долі та найбільшим успіхом у житті називає народження двох доньок-красунь – Марти та Марічки. Щиро вдячна чоловікові Мирону за постійну підтримку, зокрема і в наукових проектах. Зараз пише докторську дисертацію, а у вільний час книгу “Спогади дружини: професора, губернатора, посла”.

Вона активна та енергійна, окрім науки, займається ще й громадською діяльністю у “Зонта-клубі”. Сьогодні гостем “Пошти” є доцент НУ “Львівська політехніка”, голова Львівського астрономічного товариства, дружина першого заступника голови Львівської облдержадміністрації Любов Янків-Вітковська.

Основні кити подружжя

– Пані Любо, скажіть, будь ласка, чим сильною є Ваша родина?

– Наша сім’я 27 років поспіль міцна любов’ю, щирістю, взаємоповагою та вірою в Бога. Донечкам – 26-річній Марті та 19-річній Марічці – кажу, що це основні кити подружжя. Самі ж доньки погоджуються, що ті щирі стосунки, які є у нас із чоловіком та в родині, мають бути основою шлюбу. Великий вплив на виховання моє та Мирона мали наші батьки. Батьки чоловіка (мама прожила гарне і довге життя, померла у віці 95-ти років) були дуже віруючі. У релігійному дусі виховали чотирьох синів. Мирон був наймолодшим. Мама виховала синів так, щоб вони були добрими чоловіками. Так і є. Зі свекрухою у мене були теплі стосунки. Моя ж мама казала: по-перше, чоловік має бути другом дружини, по-друге, пам’ятай, що за добрим чоловіком легко бути успішною жінкою, доброю, красивою, гарно виглядати.

– А як Ви особисто трактуєте фразу “успішна жінка”? Зокрема, що потрібно жінці, аби такою бути, щоб їй було комфортно у житті?

– Мова передусім про добру сім’ю. Щастя жінки в родині – народити дітей і бути мамою! Інколи кажуть, що ідеально, коли у жінки сім’я та робота є 50 на 50. Водночас певна: 60% має бути сім’я, 40% – професія. Якщо жінка займається роботою, яку любить і яку шанує її чоловік, то в неї і в сім’ї все буде добре. 

– Чим запам’яталися перші роки подружнього життя? Що пригадуєте насамперед?

– Згадую їх із великою теплотою... Завжди були гарні квіти, оригінальні подарунки. Потім народилася Марта. Мирон (як і його батьки) є дуже добрим татом... Спочатку було матеріально складно, але тоді всі так жили. Мирон працював доцентом в університеті ім. І Франка. Мешкали ми тоді в університетській малосімейці – у квартирі на 11 кв. м. Згодом отримали трошки більше помешкання на 18 кв. м у цьому ж будинку. Мартуся згадує, що її найкращі роки минули на вул. Левітана, 2. Ми й досі товаришуємо з тими людьми, з якими колись разом мешкали у малосімейці –  Іваном Васюником, Валерієм П’ятаком, Степаном Кубівим… Мирон сказав, що буде допомагати мені в науковій діяльності. Слова дотримав…Згадую, що колись уміла лише ліпити вареники... Хто приходив у гості, частувала варениками. Звісно, згодом усе навчилася і вдосконалила кулінарну майстерність. Чоловік купував кулінарні книги.

Подарунок долі

– Яку подію в сімейному житті вважаєте подарунком долі?

– Безперечно, народження донечок! Це те, задля чого живу на цій землі. Діти у нас бажані! Вони хороші, добрі та розумні.

– Прошу сказати, на що саме робили найбільший акцент у процесі виховання дівчат?

– На щирості та правді. Старша донька каже, що відкритість їй дуже допомагає у житті. Загалом вони щирі, відкриті та чесні.

– Чим займаються доньки? Яку мають освіту?

– Обоє пішли татовим шляхом – вони економісти-міжнародники. Жартують, мовляв, мамо, народимо тобі онуків, і вже вони будуть астрофізиками... Наука та знання, які має Мирон і я, – це єдиний наш бізнес. Наше багатство – інтелектуальна власність. Марта закінчила факультет “Міжнародні економічні відносини” Львівської комерційної академії, Марічка зараз там навчається на третьому курсі. Марта ще вчилася у польському університеті. Власне саме Марта порадила Марічці, куди вступати. Старша донька закінчила бакалаврат у Львові, а магістратуру – у Києві в КІМО університету ім. Т. Шевченка. Вона молодець! Навчання закінчила з відзнакою. Для нас це було велике свято. Для мене в житті найбільшим досягненням буде, коли казатимуть: “Пішла мама Мартусі Янків, чи Марічки Янків”. З татом тішимося успіхами доньок. Марта сама знайшла роботу. Живе та працює у столиці. Марічка живе з нами, добре вчиться. Марта її багато консультує. Між доньками досить добрі та теплі стосунки… Марічка як фронтова дитина. Коли закінчила три класи, ми поїхали до Варшави. Там два роки вчилася у польській школі. Коли повернулись до Львова, навчалася у звичайній школі. Потім поїхали до Латвії, і донька пішла у латвійсько-російсько-німецьку школу. Згодом знову було навчання у Львові. 

Сад для дружини

– Пані Любо, попри зайнятість, домашня робота на Ваших плечах чи, можливо, Вам допомагають?

– Жодної роботи не цураюся. Мирон та дівчата також допомагають. Удома кожен має свої обов’язки. Ще маємо дачу. Тішуся, що чоловік подарував мені яблуневий сад. Маємо свої яблука... У нашому домі часто бувають гості – дорога родина, друзі з Польщі, Латвії. Любимо свята, особливо Різдво та Великдень. 

– Прошу сказати, як відпочиває Ваша родина?

– Завше відпочивали там, де Мирон працював. У Латвії – це красива Юрмала, у Польщі – Ґданськ, Закопане, Криниця. Найбільше мені до вподоби місто Порторож у Словенії. Якщо є можливість, мандруємо саме туди. Там комфортно, дуже тепло, там мешкають наші друзі.

– У Вашої сім’ї багато друзів?

– Ми з родиною пройшли, як то кажуть, Крим, Рим і мідні труби... Це афоризм. У житті були різні ситуації. Був і брак коштів, і різні хвороби, втрата Миронових батьків... Зрештою, відомість чоловіка, бо він обіймав різні посади – губернатора Львівщини, посла України в Латвії, керівника торгової місії України в Польщі, працював також у РНБО. Було багато друзів. Знаємо також, що таке зрада друзів. Було боляче, але ми пройшли ці випробування. Друзі з дитинства, товаришів, з якими ділили кутю та борщ на Левітана, 2, є небагато.

Сімейна рада

– У стінах ЛОДА Мирона Дмитровича знають як досить вимогливого керівника. Чи відчуваєте Ви та діти цю рису його характеру вдома?

– Його вимогливість у сім’ї – це передусім максимальна вимогливість до себе як до чоловіка та батька. Але усмішка дружини та доньок все згладжує. На роботі ж строгість має бути... Чоловік працьовитий, не любить ліні. Але попри зайнятість, він завжди пам’ятає про сім’ю.

– Чи радився чоловік із Вами, коли йому пропонували ті чи інші високі посади?

– Звісно! У нас завжди сімейна рада. Завжди підтримуємо Мирона. До переїздів завше ставилася добре. Цілком згідна зі словами мами: “За добрим чоловіком жінка завжди почуває себе добре”. Як астрофізик, знаю про закон збереження енергії: скільки ти віддаєш, стільки отримуєш. У родину щодня треба робити свій внесок. Цього навчаю доньок.

Про Центр науки

– Ви активно займаєтеся наукою. У власній професії Ви цілком реалізувалися?

– Професією я живу. Тішуся, що змогла реалізувати свої студентські мрії. Багато в чому допоміг мені чоловік, за що йому вдячна. Коли закінчувала аспірантуру, помер мій науковий керівник Богдан Теофілович Бабій. Чоловік тоді сказав: “Любо, ти мусиш завершити аспірантуру у пам’ять про Богдана Теофіловича”. Це був поштовх. Успішно захистила кандидатську дисертацію. Потім в університеті ми відкрили кафедру астрофізики на честь Богдана Теофіловича... Я могла просто бути дружиною свого чоловіка. Але Мирон мене завжди підштовхував, я ніколи не була в тіні. Так, у Польщі познайомилася з науковцями Центру космічних досліджень польської Академії наук. Відтоді почала співпрацювати з ними. Зокрема, досліджувала атмосферу Сонця, а зараз займаюся впливом активності Сонця на стан іоносфери Землі. З лютого розпочався цикл активності Сонця, що впливає насамперед на космічну техніку, а також на здоров’я людей. Відомо, що при зміні активності Сонця у людей реагує судинна система, є головні та сердечні болі… Працювала на кафедрі астрофізики ЛНУ ім. І. Франка, а тепер у НУ “Львівська політехніка” є доцентом Інституту геодезії. А з минулого року я в докторантурі на кафедрі вищої геодезії та астрономії цього інституту. Коли чоловік працював на дипломатичній роботі, ректор доручив мені представляти інтереси Львівської політехніки на теренах Латвії та Польщі – для налагодження наукових контактів та представлення вишу в наукових і державних установах. За цей час підписали низку угод між вишами. Також очолюю Львівське астрономічне товариство. Це громадська організація, метою якої є пропаганди знань про космос та астрономію.

– Прошу сказати, які маєте мрії та плани на найближчий час?

– Найбільша мрія – мати внуків, бути багатодітною бабусею! Друга – завершити свої докторські дослідження, достойно продовжити свою професійну кар’єру. У Польщі познайомилася з людьми, які створили Центр науки. Такі центри існують у країнах Європи, США. Там є і планетарій, і музей техніки, різні лабораторії. Мрію, щоб і у Львові був такий Центр науки, бо це гарний освітній проект. Так, у Польщі за п’ять років створили такий центр. Про це вже говорила з ректором Львівської політехніки та мером Львова. Сподіваюся, що мрія реалізується.