Найкращий адвокат українських інте­ресів чи троянський кінь Кремля усере­дині ЄС, який дозволяє собі недружні жести під адресою Києва? Те, якою буде зовнішньополітична орієнтація Словаччини, виборці цієї карпатської держави вирішать уже 12 червня.

Хоча Словаччина не є особливо великою країною, результат парламентських виборів матиме доленосні наслідки для українських та російських інтересів. Словаки вчергове обиратимуть не просто поміж політичними партіями, але виберуть одну з двох протилежних концепцій закордонної політики Братислави. Наразі шанси двох таборів є однаковими, а про остаточний результат дізнаємося лише після голосування.

На збереженні нинішньої проросійської влади в Братиславі особливо залежить Кремлю, який вважає Словаччину “мостом, яким Росія в’їде до Європейського Союзу” (йшлося про економічну експансію). Таку заяву зробив недавно російський президент Дмітрій Мєдвєдєв, котрий приїхав до Братислави підтримати лівопопулістських політиків з провладної коаліції Смер – ГЗДС – СНС. Словацький прем’єр Роберт Фіцо та лідер націоналістів Ян Слота (словацький Жіріновський) будують свою популярність на розпалюванні словацько-мадярських конфліктів, а при цьому не шкодують гострих слів на адресу Західної Європи, Америки та України (що особливо відчувалося під час минулорічного газового конфлікту). Відповіддю на ці “погрози” з боку сусідів має бути посилення стратегічного партнерства Брати­слави з Москвою, – заявляють прем’єр Роберт Фіцо та президент Іван Гашпаровіч, спираючись на традиційне словацьке русофільство.

Тоді, коли від союзу з Росією відвернувся навіть Аляксандр Лукашенка, русофільський уряд та президент країни над Дунаєм має для Москви неабияке значення. Передусім – це шанс вбити клин у серце Центральної Європи. Словаччина є єдиною державою регіону, яка не підтримує євроінтеграційних прагнень України. Досить сказати, що отримати шенгенську візу в словацькому консульстві буває важче, ніж у дипломатичному представництві далекої Норвегії чи Німеччини. Словаччина також є єдиною країною вишеградської четвірки, яка майже цілковито закрила для українців свій ринок праці – виїхати сюди на роботу тяжче, ніж до Німеччини чи Австрії. Словацькі владні політики відкрито говорять про те, що треба ще більше закрити східний кордон перед українськими іммігрантами, називаючи гостей з Ужгорода “мафійцями”. І все це при тому, що ще недавно саме Словаччину вважали найбільшим (разом із Польщею) політичним побратимом України, а міністр закордонних справ Борис Тарасюк говорив про те, що при реформуванні країни потрібно піти саме “словацьким шляхом”.

Дійсно, роки правління реформаторського уряду Мікаляша Дзурінди (1998 – 2006) означали зовсім іншу концепцію міжнародної політики Братислави. Словацька правиця та братиславські неурядові організації, котрі перейшли досвід змагання з “мечіаризмом”, інтенсивно співпрацювали з демократичною опозицією в Україні та Білорусі, а згодом – із “помаранчевою” владою в Києві. У 2005 – 2006 роках консультації між словацькими та українськими відомствами були буденною справою, завдяки чому в Україну передавався свіжий досвід словацьких реформ та євроатлантичної інтеграції цієї країни. Як українські “помаранчеві”, так і словацька правиця вважали, що саме Словаччина, а не Польща, є для України найкращим взірцем реформ. Подібний історичний шлях, свіжі проблеми з дефіцитом демократії (в Словаччині – мечіаризм, в Україні – кучмізм), все ще живий поділ країни між русофілами та прихильниками європейської інтеграції – в усіх цих питаннях Словаччина нагадує свого східного сусіда.

Як виглядатиме Словаччина після виборів – не береться передбачати ніхто. Хоча рейтинги дають правлячому “Смеру” аж 35% підтримки, проукраїнські партії надалі мають шанс повернутися до влади. Так буде у випадку, якщо до парламенту не ввійдуть коаліціянти “Смеру”: Словацька національна партія та “мечіарівці”, які балансують на краю 5%. Якщо так станеться, а водночас п’ятивідсотковий бар’єр здолають дві партії мадярської меншини, коаліцію знову створить прихильна Україні команда. Як це закінчиться – переконаємося 12 червня.