Найбільших ентузіастів переходу Словаччини на євро можна зустріти... на польському курорті Закопане.

Лозунг “У нас немає євро” (читай: маємо набагато нижчі ціни, ніж словацькі сусіди) швидко став головним пунктом промоції гірськолижних курортів польських Татр. Як виявляється, цей чорний піар на адресу словаків виявився успішним – вже другий рік поспіль польські курорти, на відміну від словацьких, відзначають рекорди відвідуваності.

Така ситуація спричинена глобальною економічною кризою, яка розпочалася перед самісіньким переходом Словаччини на євро. Останні кільканадцять місяців валютної незалежності збіглися з динамічним, двоцифровим зростанням словацького ВВП, після чого було зафіксовано рекордне посилення курсу крони відносно євро та долара. Остаточно курс обміну крон на євро зафіксували на рівні, на якому словацька валюта ніколи раніше не була (30,126 крони за євро, тоді як в попередні роки курс становив понад 40 SKK/EUR). Тим часом розпочалася криза, а разом із нею – різкий обвал курсу всіх валют країн Центральної Європи, які втратили по 30 - 40% вартості. Всіх, тільки не словацької крони, котра була вже прикріплена до єдиної валюти.

Як результат, після переходу Словаччини на євро ціни не змінилися навіть на 1% (їх справді перерахували дуже справедливо), однак з огляду на слабкі курси злотого, чеської крони, форинта чи гривні, для мешканців сусідніх країн Словаччина стала занадто дорогою. Водночас словаки з міцними євро в кишенях почали подорожувати сусідніми країнами і купувати за безцінь польські, угорські чи українські товари, користуючись вигодами обмінного курсу.

Щоправда, цей період рекордно високого євро та слабких національних валют тривав не надто довго. В лютому 2009 року курс євро в Польщі сягнув рекордних 4,9 PLN/EUR, але вже в травні становив 4,4, в грудні – 4,2, а в лютому 2010-го – 4,0 PLN/EUR. Словом, нічліг у двозірковому готелі, за який ще рік тому поляк заплатив би у Словаччині рівновартість 100 злотих, тепер коштує 80 злотих. А на практиці поляк заплатить за нього тільки 70, тобто менше, ніж у Польщі, – адже словацькі підприємці, реагуючи на відплив іноземних туристів, були змушені різко знижувати ціни, зменшуючи їх нижче рівня закопанських. Як результат, на початку 2010 року ціни в Польщі та Словаччині майже зрівнялися. За готель у Братиславі заплатиш стільки ж, скільки у Кракові, ідентичними є ціни пива, харчування, громадського транспорту та товарів щоденного вжитку.

Однак міф “дорогої Словаччини” в польському суспільстві залишився. Цьому багато в чому посприяла євроскептична радіостанція отця Ридзика з Торуні (“Радіо Марія”) та середовище польської крайньої правиці. Ці люди задля політичної кар’єри переконують, що прийняття євро буде для Польщі національною трагедією. “Дивіться, як словакам зле, хочете повторити їх помилку та зробити таке саме в Польщі?” – риторично запитують польські популісти.

Авторів цих слів не переконує навіть рекордна підтримка євро у словацькому суспільстві, яка коливається між 70 та 88%. Словаки свою крону вже трохи забули, а на євромонетах є зображення словацьких національних символів: рідного Криваня (вершина в Татрах), братиславського замку та словацького хреста. Завдяки цьому євро є тепер для словаків “своїм”, також має значення й гордість з того факту, що обігнали чехів, угорців та поляків.

Однак міфи живуть своїм життям – і про те, що у Словаччині нібито ціни вже австрійські, можна почути з вуст навіть серйозних коментаторів. Тепер до цього хору долучилися і підприємливі підтатранські верховинці, для яких чорний піар проти словаків є найкращою рекламою. Минулий літній та зимовий сезон приніс Закопаному рекордну кількість туристів – і то без жодних маркетингових зусиль з їхнього боку.

Проте багато коментаторів кажуть, що в довшій перспективі ця ситуація може мати для польського Підтатря погані наслідки. Закопане живе сьогоднішнім днем, збільшує ціни та проїдає зиски – адже туристи й так приїдуть. По другий бік Татр справи йдуть інакше. Кризовий шок, коли внаслідок запровадження євро та інших чинників кількість туристів зменшилася на кількадесят відсотків, хоч-не-хоч спонукав словаків до інвестицій у нові лижні траси та розважальні центри, а також до зниження цін, які тепер подібні до польських.
Братислава

Якуб Логінов