Цього хлопчика немає батьків, він не знає своєї рідні, бо мати відмовилася від нього ще у пологовому будинку, а батько взагалі не зголошувався. Але він не обділений увагою, любов'ю, турботою, теплом. Чужі люди стали для нього рідними, до того ж настільки, що готові взяти сироту у свою сім'ю і назвати сином.

Торік "Пошта" писала про Миколку. Йому в далекій Італії зробили пересадку кісткового мозку (лише ця операція могла врятувати дитині життя), і він поволі повертався до нормального життя. За рік, що минув, багато чого змінилося і змінилося на краще. І це неабияк радує. Але перш ніж розповісти про успіхи маленького хлопчика, коротко нагадаємо історію його хвороби і цілковитого одужання.

ГГрізний діагноз з позитивним прогнозом

Хлопчик перебував у Будинку дитини № 1. Коли йому виповнився рік і 10 місяців, медики під час чергового огляду вихованців помітили, що Миколка надто блідий, млявий, у нього спонтанно з'являються синці на всьому тілі, й скерували на обстеження у Львівську обласну спеціалізовану дитячу лікарню. Новина приголомшила: у маленького діагностували гостру лімфобластну лейкемію. Іншими словами, злоякісне захворювання крові, або, як ще в народі кажуть, білокрів'я. Дитині негайно призначили лікування. Романа Поліщук, завідувач відділу гематології, розповіла, що ще 20 років тому діти з таким діагнозом були приречені. Нині ж ситуація поліпшилася, у 80% хворих є шанс на цілковите одужання. Правда, лікування пацієнтів з лейкемією нелегке і тривале, та й хвороба непроста й підступна.

Миколка в лікарні не був один. Поруч з ним і вдень, і вночі були няні з будинку дитини. До маленького прикипіла серцем і душею монахиня, сестра Андріана-Зоряна, яка працювала у відділенні. І весь медперсонал відділення робив все для того, аби дитя одужало, не було обділене, позбавлене звичайних дитячих радощів. Спочатку здавалося, що хлопчик потрапляє у ті 80%, яким даровано шанс вибратися з лещат недуги. Хвороба відступала. Але за кілька місяців до завершення лікування (воно тривало два роки) у Миколки стався рецидив - недуга повернулася.

- Є певний відсоток дітей, для яких лікування не є ефективним, бо їхній організм не чутливий до хіміотерапії, - каже Романа Поліщук. - Таких діток може врятувати тільки пересадка кісткового мозку.

Такі операції вже роб­лять і в Україні, але потрібний споріднений донор. Оскільки Миколка - сирота, розраховувати на донора було годі. Його врятувати могли лише за кордоном. Центрів з пересадки кісткового мозку в країнах Європи багато, але операції в них, звісно, платні. Пересадка кісткового мозку в Англії (пошук донора, спеціальні обстеження, хіміотерапія і пересадка) коштує близько 200 тис. євро, в Італії - 70 - 100 тис. євро. Хто мав оплатити операцію і лікування сироті?

Але світ не без добрих людей, і маленькому сироті усміхнулася доля. Лікар відділення гематології Ольга Трояновська рік стажувалася в Італії, де у неї залишилося чимало друзів. Через них вона вийшла на англійсько-італійську доброчинну організацію "Лінія життя", яка допомагає хворим дітям з різних країн. Її засновником є заможний англієць, містер Родні. Кажуть, що в його родині була подібна проблема, це й підштовхнуло чоловіка зайнятися доброчинністю. Після тривалого листування Миколку погодилися прийняти в одну із клінік Італії. І в січні 2008 року хлопчик разом з нянею Аллою, яку для свого вихованця знайшла директор Будинку дитини №1 Алла Лігостаєва, виїхав зі Львова.

Його врятувала пуповинна кров

Але все складалося не так просто. Час збігав, при цьому захворюванні просто невблаганно, а Миколці у Світовому банку ніяк не могли знайти донора. Тому у вересні зробили трансплантацію стовбурових клітин з пуповинної крові, взятої з резервів Світового банку. Таку методику також застосовують при трансплантації. Пересадка відбулася успішно, але до цілковитого одужання дитини було ще далеко.

 Сама операція з пересадження кісткового мозку чи стовбурових клітин, як пояснила Романа Поліщук, нескладна, вона нагадує переливання крові. Клітини по системі подаються у вену, і вони самі знаходять потрібне місце. А ось підготувати організм пацієнта, те місце, де ці клітини мають прижитися, доволі складно. Хворому дають важку хіміотерапію, опромінюють все тіло й повністю знищують його імунну систему. І лише тоді пересаджують кістковий мозок чи стовбурові клітини. Вони приживаються і починають працювати не відразу, а через місяць, інколи й пізніше. І в цей час організм, імунна система якого знищена, може легко підхопити будь-який вірус, інфекцію, які величезні зусилля можуть звести нанівець. Аби в пацієнта не було ускладнень, його тримають у стерильному боксі. Крім того, він отримує антибіотики, препарати, щоб кістковий мозок швидше прижився. Потім тривалий час вживає імуносупресори, щоб не допустити відторгнення. Коли пересаджений кістковий мозок чи стовбурові клітини приживаються і починають працювати, в пацієнта виробляється імунна система донора, змінюється група крові тощо. А буває і так, що пересаджений кістковий мозок чи стовбурові клітини не приживаються.

Та Бог був милосердний до цієї дитини. Миколка пройшов через усі ті випробування. Стовбурові клітини прижилися, до хлопчика поволі почали повертатися притаманна йому веселість, непосидючість, допитливість. Він швидко поправлявся.

Буде футболістом, як Каладзе

Монахиня сестра Анд­ріана-Зоряна нещодавно повернулася з Італії, де провідала хлопчика. Вона і принесла в редакцію хорошу новину.

"Миколку не впізнати, - розповіла вона. - Він підріс, замість волоссячка, що вилізло після хімії, з'явилася густа чуприна. Понад усе любить футбол, не розлучається з м'ячем, якого йому подарував відомий футболіст Каха Каладзе.

Миколка не забув української мови. Але вона у нього залишилася на тому рівні, яку знав до приїзду в Італію. Зате італійською щебече без упину".

" Миколка, можна вважати, повністю одужав, - розповіла лікар-гематолог Ольга Трояновська, яка постійно підтримує контакт з колегами з Італії. - Але упродовж двох років мусить вживати препарати, які запобігають відторгненню, бути під контролем лікарів. І лише тоді повернеться до нормального життя".

В Італії робили пересадку не одній дитині, зокрема й з України, зі Львова. Але не всіма опікуються у центрі так довго. Для Миколки зробили виняток, бо до нього просто прикипіли душею працівники центру. І дитина відповідає їм взаємністю. Одна з медсестер, як розповіла сестра Андріана-Зоряна, хоче усиновити Миколку. І він, коли бачить її, просто світиться від радості. Через кілька місяців хлопчик зі своїми майбутніми батьками має повернутися до Львова, аби тут оформити всі документи на усиновлення.

"Пошта" чекає не дочекається зустрічі з ним і дуже тішиться, що статус сироти більше не висітиме над дитиною.