Звичайно, наше сьогоднішнє питання можна було б розширити: чи здатні ми обирати серед різних – не тільки статей, але й націй, рас…

Однак формулювання, як ви розумієте, актуалізоване часом і конкретними обставинами. Тому й звучить, як ніколи, важливо. Попри декларовану Конституцією та низкою законодавчих актів рівність статей, в Україні реальній маємо дещо іншу картину.

Два роки тому половина громадян, згідно із соціологічними опитуваннями розмаїтих правозахисних груп, заявили, що усвідомлюють існування гендерної нерівності в суспільстві, причому 60 відсотків конкретизували, що мають на увазі дискримінацію жінок. 47 відсотків респондентів переконані, що жінкам важче здобути державну посаду. Це при тому, що серед працівників із вищою освітою представники слабкої статі становлять 56 відсотків.

Гендерна рівність, безумовно, не вичерпується проблемою можливостей жіноцтва для досягнення кар’єрних висот у політиці. Попри “маскулінність” цієї царини, тут маємо також традиційну для спільноти ментальність. Мовляв, жінка – особа емоційна й непевна, вона не тримає язика за зубами тощо.

Однак у той же час, за святкової нагоди кожен чоловік, наділений владою, вважає за обов’язок лицемірити про особливий статус жіноцтва, про його роль “берегинь” та інші високі матерії. Коли в Україні вперше маємо суперництво чоловіка і жінки у змаганні за владу, ці банальні слова чомусь забуто. Не кажучи вже про елементарну повагу та усталені норми спілкування. А відтак, замість вибачення, чуємо звично побутове: “Я трохи перебрав…”. На кухні це, може, й виправдання.

Тож сьогодні наше запитання: “Чи готове українське суспільство обирати лідера серед представників різної статі?”.

ОЛЬГА ДАВИД, журналіст:
– Народ мудрий – він зробить правильний вибір, яким би цей вибір не був. Сьогодні вже зрозуміло, що на випробування владою жінки і чоловіки реагують однаково. Порядність, професіоналізм, харизма, моральність і патріотизм не мають статі. Як злочин є злочином, незалежно від того, хто його вчинив – жінка чи чоловік, так і керівництво країною для суспільства є добрим або поганим, незалежно від статі лідера держави. Тож для суспільства, на мою думку, краще, щоб воно ніколи не було готовим до того, аби вибирати лідерів за статевими ознаками.

Віталій Кличко, чемпіон світу у версії WBC у суперважкій вазі, політик:
– Наші жінки завжди були сильні й упевнені у собі. А в українській політиці все розвивається на основі паритетних партнерських відносин. Українки гідно конкурують із чоловіками у політиці, найяскравіший приклад чого ми можемо спостерігати зараз, під час президентської кампанії. Вважаю, що для виборців головне – не те, яка в тебе стать, а те, які в тебе принципи, що ти можеш дати країні, очоливши її.

ЗЕНОВІЙ БЕРМЕС, президент Асоціації роботодавців Львівської області:
– Українське суспільство готове до такого вибору. І обиратимуть не за гендерною ознакою, а за обіцянками. На жаль, зараз виникло протиріччя між проблемами людей і обіцянками політиків. Українці поки що не навчились бути прагматичними і бачити реальну роботу політиків. А гендерна ознака – це останнє, на що зважатимуть українці, якщо взагалі зважатимуть.

МАРІЯ ЗУБРИЦЬКА, проректор з науково-педагогічної роботи Львівського національного університету імені Івана Франка:
– Тут є кілька аспектів. Було кілька спроб законодавчо закріпити принципи гендерної рівності та толерантності. Але з іншого боку, якщо подивитися наші історичні традиції, то там є яскраві образи сильних, дієвих жінок, зокрема жінки-письменниці. Як спадщина радянського суспільства у нас залишилися стереотипи. Якщо взяти наш уряд, хоча там керує жінка, яку називають чи не єдиним чоловіком, чи парламент – там є гендерна нерівність. На мою думку, молоде покоління готове робити такий вибір, покоління середнього віку, мабуть, готове, старше покоління, можливо, не зовсім готове. У нас ще є радянські та пострадянські стереотипи, але молоде покоління, де є гнучкість мислення, де немає гендерних стереотипів, готове до такого вибору. На щастя, в нашому суспільстві вже є розмаїтість думки, яка є одним зі здобутків розвитку демократії після Помаранчевої революції.

ІРИНА МАГДИШ, культуролог, редакторка часопису “Ї”:
– Не готове. У цьому питанні ми ще більше в євроазійському просторі, ніж у політиці чи економіці. У характеристиках, які дають чоловіки жінкам-політикам чи просто лідеркам, майже немає аналізу її особистості і дій як політика чи лідера. Домінує одне слово – “сука”. Або відкрито, або приховано під іншими, цензурними словами.

ІГОР КОГУТ, голова ради Лабораторії законодавчих ініціатив:
– Українці готові обирати лідером як чоловіка, так і жінку. Врешті, ми єдина пострадянська країна, окрім прибалтійських, де прем’єр-міністром кілька раз була жінка. А прем’єр-міністр має дуже широкі повноваження в нашій країні. Усе залежить від особистості і якостей, якими ця особистість володіє. І якщо це вольова і прагматична людина, то стать значення не має.