У ці дні минає рік, як пішов зі життя отець Методій (Микола Костюк). Згадуються його слова: "Ми у такому віці, що друзів не знаходять, а лише втрачають". Ось, отче, рік ми без Вас. Залишили нас так несподівано, як і вміли жити - непередбачувано, яскраво, не оглядаючись. Залишили цю сцену життя, не попередивши, не підготувавши, саме так, як пасує королю - за власним рішенням і бажанням.

Я завжди внутрішньо протестую проти фрази - незамінних людей немає. Отець Методій ще за життя зламав цей стереотип. Думаю, що після його відходу його незамінність, унікальність відчуватимуться довго і не раз. Ця втрата є незмірно велика. Він жив, як горів. І не вберіг свого життя, бо інші цінував більше. Бо саме таким має бути священик. Священик від Бога.

На долі отця Методія лежала десниця Господня. І він зі всією відкритістю своєї душі ішов за її помахом. Зрештою, був органічно віруючою людиною, позбавленою фанатизму, конфесійної заангажованості, народності та показухи.

У кожної людини свій шлях до Бога і свій час на осягнення Його. Це справа дуже особистісна й інтимна.

А ще кажуть - хто не знає свого минулого, той не жив. Ви, отче, жили гармонійно. Бо Ваші екскурси в минуле своєї родини дарували нам незрівнянний світ народної мудрості, присмачений незрівнянним співом як духовних, так і народних моноспівів.

Вічна Вам пам'ять. Ваш світлий образ буде завжди жити у наших серцях.