У листопаді 95 років тому помер бізнесмен та археологаматор із Чехії Вікентій Хвойка, який першим натрапив у Трипіллі на Київщині на праджерела в тому числі й української культури.

Хвойку величають "видатним українським архео­логом­подвижником", незважаючи на те, що він народився 1850 року в чеському селі Семині й закінчив у себе на батьківщині лише... комерційну школу. А поселившись у 1876му в Києві, перепродував навколишні землі.

Тим часом усі газети захоплено писали тоді про німецького археолога­аматора Генріха Шлімана, який розкопав руїни Трої. А також про те, що слов'яни, яких росіяни прагнули визволити з­під австрійської, німецької й турецької неволі, аби самим поневолити їх, походять з теренів, опанованих царями Романовими.

Відтак підприємливий чех поєднав ті теми в одну, проголосивши черепки з Трипілля рештками давньої цивілізації, які він ідентифікував одночасно як слов'янську й арійську. Це, звісно, не сподобалося як українцям, так і росіянам, котрі повірили версії Хвойки, а не наддністрянських археологів, чий беззаперечний патріотизм не затьмарив їм очі, й вони назвали аналогічні знахідки "культурою галицької мальованої кераміки".

Натомість Хвойка першим величав трипільців слов'янами тому, що орнамент на їхніх черепках нагадував українські вишивки й писанки. А арійцями - вочевидь, тому, що їхніми прямими спадкоємцями вважали себе німці, яких чехи тоді ненавиділи.

Але для того, аби німці не мали підстав відмовляти слов'янам у не менш славних традиціях, співвітчизники Хвойки надто часто підтасовували факти. Приміром, філолог Йозеф Лінда сфальсифікував "Пісню під Вишеградом", а його колега за фахом Вацлав Ганка - Краледворський і Зеленогорський рукописи.

Чеські слова у "наших реліквіях" - "Велесовій книзі" й "Слові о полку Ігоревім" - дають підставу запідозрити їх у тому, що й вони є підробками філологів із Праги, покликаними возвеличити слов'ян. Хвойці ж для водночас морального й матеріального зиску нічого підробляти не довелося. Вистачило лише проголосити трипільців слов'янами й арійцями.

Та при цьому він не розлучався зі своїми знахідками безкорисливо, а продавав як апологетам панславізму з Імператорського російського історичного музею у Москві, так і патріотам України та меценатам її культури Богдану Ханенкові й Миколі Терещенкові (нині вони зберігаються у Національному історичному музеї України).

Ще й рекламував ті знахідки в періодиці. Але при цьому теж підтасовував факти. Приміром, писав, що у трипільців і слов'ян - ідентичні скелети. Тоді як беззаперечний патріот України - відомий під псевдонімом Ольжич член проводу ОУН Олег Кандиба, котрому довіряли читати лекції з археології у Гарвардському університеті, визнав, що скелети трипільців ідентичні кістякам... вірменів.

А їхні останки надто відрізняються від тих, які залишили в землі праіндоєвропейці, одним із племен яких були арійці. Слов'яни ж і свої кістки, і мову успадкували від індоєвропейців, а ті були не нащадками трипільців, а їхніми гробарями.

І навіть якщо винищили не усіх трипільців, а мали від них спільних нащадків, то ними цілком можуть вважати себе усі індоєвропейські народи. А щодо схожості трипільських та українських орнаментів, то не лише археологи знаходили черепки перших із них, а й наші пращури­землероби, які цілком могли запозичити досвід своїх попередників.

Попри це, Україна переживає нині справжній бум "трипільщини". Адже популяризатор "нашого трипільського спадку" - історик Валентин Мойсеєнко на запитання "Навіщо взагалі це потрібно?" відповів: "Виявляється, наші далекі пращури були цілком самодостатніми людьми, відчували себе однаково повноцінними європейцями і цивілізованими громадянами Близького Сходу, становили ланку історії, без якої неможливо уявити становлення світової цивілізації у її сучасному вигляді. Отже, все це може повторитися". Але якщо після трипільців на нашій землі й справді більше не відбулося нічого гідного, то чи комплімент це нашим безпосереднім предкам?..