Такою здатністю наділені всі українські стигматики двадцятого століття

У Львові відбулася прем'єра документального фільму "Настя Волошин: жертва на показ", про найвідомішу українську стигматичку. В основі фільму, режисером якого є молодий львівський журналіст Іван Федорич, покладено факти з життя Насті Волошин і оцінено їх через погляд лікарів, священиків і дослідників, а водночас показано психологічну динаміку її життєвої долі.

Фільм є чудовим імпульсом для львів'ян і українського суспільства збагнути й осмислити явище стигматизму, зокрема, роль стигматиків в індивідуальному і загальнолюдському житті.

Характерно, що явище стигматизму було завше властиве саме Католицькій церкві, але саме Настя Волошин стала першою стигматичкою української, до того ж церкви східного обряду. До сьогодні живі її племінниця та близькі знайомі, проте українські історики і релігієзнавці не намагаються систематично дослідити її життя та одкровення, які вона мала. Зрештою, як і оцінити особливість природи українського стигматизму. Наприкінці 1930 - на початку 1940 років на теренах Західної України було більше десяти стигматиків.

На думку Олега Петрука, який цікавиться цим явищем, стигматики переживають реальне і сильне співстраждання з Христом, а водночас здатні взяти на себе страждання і біль інших. Саме тому в час страшних сталінських репресій на межі 1930 - 1940х років на нашій землі була потрібна значна кількість містиків, які б узяли на себе частину терпіння і стали жертвами відкуплення цілого народу.

"Знайомство з життям наших стигматиків переконує, що вони, як стигматики Східної Церкви, творять разом із західними хоч і власну, але водночас спільну суцільну - бо харизматичну - систему стигматизації, яка саме на українському ґрунті у часи жорстоких зламів вашої долі осягла найбільшого розквіту в своїх проявах", - вважає Олег Петрук.

Нагадаємо, Анастасія Волошин (сестра Маріям) народилася 27 жовтня 1911 року в с. Красне, повіт Ярослав (зараз територія Польщі). Перші стигми одержала у 1935 році. Польська влада, стурбована масовими паломництвами до неї, "посприяла" у її розміщенні в лікарні на Кульпаркові у Львові, де її обстежували психіатри. З благословення Митрополита Шептицького нею заопікувався відомий богослов о. Г.Костельник, і незабаром Настю забрали з клініки до жіночого монастиря. У травні 1936 року вона стала монахинеювасиліянкою. Дати обітниці до монастиря приїхав сам Митрополит, який, як відомо, вже кілька років не міг ходити. Отець Гавриїл Костельник присвятив Насті Волошин три книги і численні публікації.

У грудні 1949 року с. Ма­ріям було виселено на спецпоселення в Читинську обл., звідки вона повернулася влітку 1956 року. Відтоді мешкала в різних містах і селах у родини, знайомих. В останні роки проживала у с. Шпильчина Перемишлянського району Львівської області, де й померла 9 січня 1994 року. Є свідчення про пов'язані з нею містичні явища, що відбувалися навіть в останні роки її життя. Похована на спільному для с. Шпильчина та м. Бібрка кладовищі.

До теми

Словом "стигматизація" називають комплекс містичних явищ, які мають провідником конкретну особу - стигматика. Одним з елементів цього комплексу є поява стигм, тобто ран, подібних до тих, які одержав Ісус Христос від моменту ув'язнення до зняття Його тіла з хреста: на долонях рук та ногах від цвяхів, на грудях від списа, на чолі від тернового вінця, на плечах, спині та обличчі від несення хреста та бичування, деколи кривавий піт чи сльози. Стигми дали назву всьому явищу, але слід зазначити, що вони є лише одним із проявів стигматизації. Буває й так, що стигматизація відбувається укрито - без зовнішніх ран. Загальновідомою і, як вважають, першою особою, на якій стигми з'явилися чудесним чином, був св. Франциск Бернардоне з Асижа (1181/82 - 3 жовтня 1226), засновник чину братів менших (брати­францискани). Більшість стигматиків - жінки, відомо лише близько 40 випадків чоловічої стигматизації.