3 грудня світ відзначав День неповносправних. В Україні до цього дня влада традиційно демонструвала турботу про цих людей концертами, цінними подарунками, виплатами грошової допомоги та обіцянками зробити доступнішими для них установи, заклади, громадський транспорт. Натомість упродовж решти року людям з обмеженими фізичними можливостями доводиться самотужки щокроку долати перешкоди, яких здорові люди навіть не помічають...

Від 2005 року у Львові діє програма створення універсально доступного середовища для людей з особливими потребами. Цей документ регламентує поступове формування умов для вільного доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до житлових будинків, гуртожитків, готелів, будинків відпочинку, кінотеатрів, закладів торгівлі, культових споруд, громадського транспорту тощо. Відтоді караван змін справді зрушив з місця, але він надто мізерний, а якість відверто обурює. За словами Ярослава Мудрого, заступника голови правління громадської організації Львівського обласного відділення Українського фонду "Реабілітація інвалідів", 60% львівських пандусів не відповідають будівельним стандартам і є непридатними для інвалідів­візочників! Причини різні: різкий кут підйому, завузька колія, нерідко буває й так, що вхід у будинок доступний, а ліфт надто вузький чи двері не розраховані на ширину візка.

- Аптеки, крамниці, перукарні часто поспіхом ставлять дві рейки, вважаючи їх за пандус. Насправді ними здоровий подекуди не зайде, не те що людина з обмеженими можливостями, а все через різкий кут підвищення, який не відповідає нормам, - розповіла "Пошті" Мирослава Винник, яка, незважаючи на те, що пересувається у візочку, веде активний спосіб життя. - Потрапляти у незручні ситуації доводиться і в транспорті; водії тролейбусів не завжди близько під'їжджають, неохоче допомагають піднятися у транспорт, а інколи просто нікому відкинути пандус у тролейбусі.

Пані Мирослава неодноразово зверталася до влади зі скаргами та пропозиціями про поліпшення умов пересування неповносправних, каже, що завдяки постійним зверненням до міської ради та райадміністрацій кількість недоступних місць потрохи вдається зменшувати. Проте чимало неповносправних й досі мусять обмежувати відвідини театру чи інших громадських місць, аби зайвий раз нікого не зупиняти перед східцями і просити перенести себе через бар'єр...

- Я не можу відвідати багатьох місць, зокрема й Оперний театр: там немає належного обладнання для пересування. До свого сина на батьківські збори я жодного разу не приходила, а він уже у восьмому класі. У школі немає пандуса, натомість є сходи, через які не можу переїхати. І таких місць багато, - додає пані Мирослава.

Згідно із законодавством, усі нові будівлі, а також приміщення органів влади мають бути обладнані пандусами. Перевіряти належне виконання цієї вимоги мала б регіональна інспекція Державного архітектурнобудівельного контролю, проте у цьому питанні перевірки цієї структури важко назвати ретельними...

- Від 2005 року ГО Львівське обласне відділення Українського фонду "Реабілітація інвалідів" видає довідки та висновки експертної комісії про те, що будинок і його проект адаптований для неповносправних. Допоки Держархбудконтроль підпорядковувався міській раді, ми стабільно видавали близько 400 документів, коли ж установа почала підпорядковуватися Мінрегіонбуду, кількість виданих дозволів різко впала. До прикладу, цього року ми виписали їх 256, - розповів "Пошті" Ярослав Мудрий, заступник голови правління ГО. - Ми - громадська організація і не маємо права вказувати чи карати, просто радимо, як краще облаштувати будинок для комфорту людей з особливими потребами: адаптовані в'їзди, широкі двері та проходи у ліфтах, невисокі східці. Більшість, звісно, дослухається, проте є багато таких, які вперто ці настанови ігнорують. Вважаю, що це залежить від самих мешканців, які повинні передавати справу у прокуратуру, крім них про це ніхто не подбає.

Ярослав Грибальський, голова правління ГО Львівське обласне відділення Українського фонду "Реабілітація інвалідів", вважає, що його нерідко вражає те, як недбало ставляться до проблем неповносправних чиновники та будівельники. Проте, додає він, не варто заперечувати вже зробленого:

- Уже можна в'їхати майже в усі райадміністрації міста, незначні зауваги є лише до Личаківської райадміністрації, де немає ліфта, але, на щастя, є пониження бордюру.

Напіврозв'язаною для неповносправних є і проблема з транспортом. За останні чотири роки місто закупило 21 тролейбус, з них лише 13 мають пандуси. Тоді як жоден львівський трамвай не обладнаний ними, і, мабуть, це станеться не скоро. Як пояснила "Пошті" Ольга Бачинська, начальник відділу зв'язків з громадськістю і пресою ЛКП "Львівелектротранс", у Львові вузькоколійні трамваї, а їх виробляють лише з високою підлогою.

Натомість куди оптимістичніші справи із залізницею. За останні три роки неповносправні у візочках мають можливість подорожувати у потягах.

- Більшість машин, які ми маємо, виготовлені за зразком 60 - 70х років, і вони не розраховані на перевезення людей з обмеженими можливостями. Але залізниця поступово оновлює рухомий склад, і за останні три роки на наше замовлення виготовили й три спеціальні вагони, які, за потреби, ми чіпляємо до потяга. Тож якщо людина з обмеженими можливостями планує подорож залізницею, їй варто залишити заяву, зазначивши, якого дня вона буде їхати. І ми причепимо до потяга такий вагон. У ньому широкі коридори, просторий тамбур, підйомник і обладнана кімната на двох осіб, - розповіла Лілія Криницька, керівник пресслужби Львівської залізниці.

Крім того, бракує не тільки облаштування для візочників, але й самих інвалідних візків. Нині в управлінні соціального захисту Львівської міської ради демонструють список з 200 людей, які потребують візочків. З іншого обладнання у Львові є 12 понижених таксофонів, 18 спеціальних світлофорів зі звуковим супроводом для незрячих та таблом зі зворотним відліком часу для глухих. А цього замало. Микола Пех, голова ЛММГО Товариство захисту і опіки інвалідів зору "Крила надії", розповів "Пошті", що у Львові немає найнеобхіднішого для пересування містом незрячих.

- Єдине, що за останній час зробили для інвалідів зору, це помалювали денеде бордюри у жовтий колір. Але це має ефект лише для людей, які частково бачать. Ті ж, хто не бачить взагалі, конче потребують озвучених світлофорів. Ще у 2007 році ми з представниками управління соціального захисту та з заступником міського голови з гуманітарних питань Василем Косівим пройшлися містом і вказали на найбільші проблеми, які виникають при пересуванні містом. Чимало речей, які реально можуть нам допомогти, не потребують фактично жодних коштів. Це, наприклад, забрати машини з тротуарів, де вони не повинні стояти, стежити за тим, щоб не було відчинених люків, а посеред дороги не стояли клумби, як це є на вул. Дорошенка. Для незрячої людини це дуже проблемно. Якщо говорити про міжнародний досвід пристосування міст до потреб інвалідів зору, то, наприклад, в Лондоні всі пішохідні переходи і зупинки обладнані тротуаром зі спеціальним покриттям...

Як пояснив пан Грибальський "Пошті", Львів працює над вдосконаленням, але прогалин ще багато. За цей рік управління соціального захисту забезпечило технічними засобами реабілітації 1263 неповносправних львів'ян: мова про мобільні телефони, інвалідні візки, годинники та диктофони.

- Ми за останні п'ять років надолужуємо те, що Європа робила останні шістдесят років. Кожна робота вимагає суттєвої фінансової підтримки, зокрема, хороший пандус обійдеться у 25 тисяч гривень, а підйомник у 70 тисяч. Тож не варто нас недооцінювати, але й переоцінювати не варто. Цього року ми виплатили матеріальну компенсацію від 5 до 50 тис. грн усім, хто звернувся до нас з пакетами документів, - пояснила розповіла "Пошті" Галина Семків, головний спеціаліст управління соціального захисту ЛМР.