У Німеччині розпочався суд над Іваном Дем’янюком

Від часу так званої Мюнхенської угоди минуло трохи більше як 70 років. Однак її уроки досі не засвоєно. А нині в Мюнхені реалізується наступна політична змова, яка несе нову загрозу: знецінення людського життя, девальвацію засад демократії, перекреслення усталених моральних норм тощо. Тут розпочався суд над українцем Іваном Дем'янюком, про справу якого "Пошта" неодноразово писала. Думаю, що наслідки не забаряться, передовсім у Німеччині.

Але спочатку детальніше про Мюнхенську змову зразка 1938 року. За згодою її підписантів: прем'єрів Британії Невіла Чемберлена, Франції - Едуарда Деладьє, Італії - Беніто Муссоліні та райхскомісара Німеччини Адольфа Гітлера - відбулося розшматування Чехословаччини. Судетську область віддано Німеччині, теперішній Цєшин - Польщі, південне пограниччя Словаччини й Карпатської України - Угорщині.

Це відбулося для "задоволення апетиту агресора", тобто нацистської Німеччини. З цього приводу прем'єр­міністр Британії цинічно заявив: "Для чого нам рити окопи через те, що десь пересварилися люди, про яких ми нічого не знаємо..."

Через 11 місяців після мюнхенської змови розпочалася Друга світова війна. Здавалося б, що сучасна Європа, яка ще пам'ятає жахіття тієї війни, а також протистояння з СССР, повинна б засвоїти: агресора не потрібно ублажати, йому слід давати негайну відсіч.

Минулорічні події навколо російсько­грузинської війни виявили, що навіть через 70 років мислення керівників держав Європи залишилося на рівні того ж ганебного 1938 року. Офіційний Брюссель, передовсім прем'єр­міністр Британії Ґордон Браун, президент Франції Ніколя Саркозі, канцлер Німеччини Анґела Маркель, не наважилися засудити воєнну аґресію Росії проти Грузії, прийнявши половинчасте рішення. Прик­метно, що британський міністр закордонних справ Девід Мілібенд тоді цинічно заявив: "...Так, Росія порушила міжнародне право, але міжнародна ізоляція Росії була б неправильним кроком. Навпаки, ми виступаємо за розвиток відносин з нею".

Чи не звучать ці слова, як глум над жертвами? Чи цим рішенням не спровокує Європа новітні міжнародні катаклізми, зокрема реалізацію планів Росії щодо відторгнення від України Кримського півострова?

Утім, із історичної перспективи не слід однозначно оцінювати всіх керманичів, позаяк серед них були державні мужі великого формату: Вінстон Черчілль, Шарль де Голль, прем'єр­міністр Канади Джон Діфенбекер.

А що нині? Світ переживає чергову кризу політичного жанру: колись можновладці їздили до Ватикану, щоб віддати традиційну шану Понтифіку (все ж таки вселенський духовний провідник і наставник!), нині ж прошкують до Москви, щоб отримати ласки та мізерні подачки з неоімперського стола наскрізь просякнутого ґебістським духом Владіміра Путіна.

Однак, коли йдеться про моральну деґрадацію, то вона найбільше торкнулася нинішньої Німеччини. Прикладом такої деґрадації є "працевлаштування" в путінському "Газпромі" колишнього канцлера Герхарда Шредера. Але вершком політичного цинізму є судилище за національною (расовою) ознакою, яке розпочалося в Мюнхені над старим і вкрай немічним Іваном Дем'янюком. Думається, що США, Німеччина та Ізраїль (мабуть, тут не обійшлося й без Росії) принесли цього нещасного українця в жертву новій розкрутці теми Голокосту. Але вже зі звинуваченнями в масовому вимордовуванні євреїв не на адресу нацистських злочинців вищої чи хоча б середньої ланки (в "демократичній" Німеччині такі доживають свого віку на волі), а ймовірних малозначущих охоронців з числа поневолених народів (досі немає жодного документального підтвердження, що І. Дем'янюк був охоронцем будьякого концтабору).

Таким чином німці хочуть позбутися почуття меншовартості, тобто відповідальності за злочини в Другій світовій, а ізраїльтяни ще довго користатимуть із теми Голокосту. Недарма Німеччина знову продовжила виплату післявоєнних контрибуцій Ізраїлю. Нині задоволено потирають руки антиукраїнські, тобто проізраїльські, кола США, а також плеще в долоні всіляка московська ґебня.

Але історія розставить усе на свої місця. Її не обдуриш ні фальшивими документами каґебістського штибу, ні суцільними потоками брехні німецьких ЗМІ, ні висновками прогнилої німецької Феміди, ні, зрештою, словоблудством організаторів цієї ганебної політичної змови.

Граф Ніколай Толстой (Британія), історик, автор багатьох відомих книг писав: "Вірю, що історія не забуде справи Дем'янюка так, як не забула справи Дрейфуса...". Нагадаємо, що у 1894 році капітана французького генштабу, єврея Альфреда Дрейфуса звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини й засудили до довічного ув'язнення. З часом виявилося, що справа Дрейфуса була сфабрикована за расовою ознакою, а судові документи виявилися підробленими.

Теперішні вершителі долі Івана Дем'янюка не відають, що подвійні стандарти, політична заанґажованість судів і ЗМІ, нехтування правами людини, безпощадність до вмираючого старця рано чи пізно відгукнуться в німецькому суспільстві корупцією, насильством і злочинністю.