Як виявилося, чи не єдина підстава, коли найстаріша європейська держава і одна з найменших держав у світі - Республіка СанМарино - готова надати громадянство іноземцеві, коли чужинка вийде заміж за санмаринця і в мирі і злагоді проживе з ним 15 років. У чужинця навіть такого шансу нема: одружившись із санмаринкою і проживаючи з нею на її батьківщині, він усе одно до кінця свого життя вважатиметься іноземцем. Напевно, феміністки торжествують: яскравий випадок, коли у жінки більше прав, аніж у чоловіка.

Властиво, з такого невеличкого штриху від екскурсовода до життя найстарішої європейської держави і однієї із найменших держав у світі і розпочалося моє знайомство із Республікою СанМарино. Але не це зауважує передовсім кожен гість цієї країни - зважає на інше (принаймні перетинаючи умовний сьогодні кордон): попри те, що офіційна державна мова тут, як і в Італії, яка оточує СанМарино з усіх боків - італійська, контраст між зовнішньою облаштованістю будинків та території по обидва боки кордону просто вражає.

Ніби щойно минули межу між двома країнами, а вже ніщо не нагадує про вкрай засмічені узбіччя італійських доріг. У чистоті та ошатності усього, що видно за вікном, відчувається добробут і загострене почуття власної гідності у місцевих мешканців. А це почуття у санмаринців у генах.

Це мене, як туристку, спочатку більше цікавить, що кажуть про цей край зі спокійним горбистим пейзажем і раптом несподіваною у цій пейзажній ідилії скелястою, схожою на велетенський корабель, горою Титано (яка водночас є місцем розташування столиці цієї держави) легенди. Тим більше, що вони на цю тему є: чи то саме тут могутній Зевс у битві з титанами кинув в одного зі своїх супротивників скелю, яка потрапила йому під руки, чи то перетворив у цю скелю одного з титанів.

А санмаринці більше звернені до реальної історії, яка для їхньої національної гордості підстав дає більше, ніж досить. Відколи каменяр Марино, який сповідував раннє християнство, знайшов порятунок від вірних слуг імператора­язичника Діоклетіана на горі Титано (а мова йде про 301 рік нашої ери), заснувавши згодом тут невелику християнську общину і ставши настоятелем храму, який сам і збудував, відтоді ця земля старанно береже свою незалежність. "Вільними вас залишаю від інших людей", - прорік перед смертю каменяр Марино ще за життя наділений славою святого. І його послідовники цього заповіту намагалися не зраджувати через усі століття. Їх багато разів намагалися завоювати Італія, Австро­Угорщина, і нічого з того не вийшло. А самі мешканці країни аж донині обирали й далі обирають своїх керівників не зі сторони, а з­посеред себе.

Що особливо цікаво - тут не один, а аж два рівноправних керівники держави - капітан­регенти, які здійснюють виконавчу владу і яких терміном на шість місяців - від 1 квітня до 1 жовтня і навпаки призначає Велика Державна Рада (парламент цієї країни, що складається із 60 народнообраних депутатів). І, напевно, якоюсь мірою через те, що ці керівники один одного контролюють, у цій державі є той необхідний порядок, якого так бракує іншим. Невеликий штрих: за словами екскурсовода, у місцевій тюрмі на момент моїх відвідин СанМарино перебувало лише троє осіб, та й то за незначні правопорушення.

Поки автобус поволі піднімається крутим серпантинним шляхом на Титано, яка незрозуміло як утримує на своїх обрисах добру сотню або й більше невеличких ошатних двоповерхових будиночків під червоною черепицею, милуюся чудесною панорамою, що відкривається за вікном. Попри туман, який часто огортає цю дивовижну землю, таки можна охопити поглядом усю цю країну, аби раз і назавжди поселити її у власних спогадах або й серці. Мені, уродженці України - розлогої, розмаїтої, часто­густо несхожої між собою у різних її частинах, дуже незвично, що уся Республіка СанМарино - це всього лишень тридцять тисяч мешканців на шістдесяти з половиною квадратних кілометрах. Але навіть не в маленьких територіальних масштабах справа. І не в тому, що СанМарино є вільною економічною зоною, що приваблює до цієї країни чимало людей, яких цікавить передовсім вигідний ґешефт. А в природних, архітектурних та мистецьких красотах, на які ця мініатюрна держава справді щедра.

Колись Марлен Дітріх сказала: любов до того чи іншого міста обумовлена почуттями, які в цьому місті випало пережити, а не самим містом. Це, звичайно, так. Але романтична краса СанМарино просто не дозволяє, аби якісь інші емоції, окрім якнайсвітліших, у душах усіх гостей цієї дивовижної держави взяли гору.