На українських землях писали до Нестора. А кирилицю творили в тому числі й наші предки

9 листопада, за ініційованим Всеукраїнським товариством "Просвіта" імені Тараса Шевченка президентським указом від 6.11.1997 року, вдванадцяте відзначали День української писемності й мови.

Позаяк 21 лютого останньому з винуватців цього торжества присвячено Міжнародний день рідної мови, то зупинимося на першому з них. Адже на 9 листопада свято писемності випадає тому, що цього дня поминають Преподобного Несторалітописця - диякона КиєвоПечерського монастиря, який 1113 року завершив вносити свою лепту до "Повісті врем'яних літ" (далі - ПВЛ).

Отже, відлік нашому письму ведуть від цього ченцяхроніста. Та чи заслуговує він на таку честь? Навряд. Навіть тоді, коли вважати ПВЛ найраніше розпочатою (на думку її найавторитетнішого українського дослідника Михайла Брайчевського - в середині ІХ століття) писемною пам'яткою давньоукраїнської літературної мови - суміші церковнослов'янської й просторіччя наших предків.

Бо, поперше, Нестор був не єдиним автором ПВЛ. По­друге, праця над нею почалася до народження літописця й тривала після його смерті в ХІІ столітті.

Натомість перший руський митрополитавтохтон Іларіон створив "Слово о законі і благодаті" до 1050 року, коли померла дружина Ярослава Мудрого, в присутності якої автор "Слова..." вперше виголосив його. Тому свято нашої писемності справедливіше відзначати того дня, коли поминають митрополита Іларіона.

По­третє, Нестор, як один з авторів і редакторів ПВЛ, теж міг брати участь у фальсифікації історії Русі приписуванням князям­варягам Рюриковичам того, що, за даними іноземних джерел, здійснили їхні місцеві попередники. По­четверте, ПВЛ, над якою працював у тому числі й Нестор, запевняє, що наші предки не спромоглися на писемність аж до хрещення князем Володимиром Русі у 988 році (за візантійськими джерелами, його випередив 862го князь Аскольд). Однак те, що на Русі знали грамоту значно раніше, свідчить і ПВЛ, повідомляючи, що в
907му і 911 роках князь Олег уклав із Візантією письмову угоду!

Причому в договорі 911 року ще й сказано, що Русь і Візантія здавна контактували "не лише на словах, а й на письмі". Оскільки один з авторів і редакторів ПВЛ - Нестор - залишив у ній ці дані, отже, на роль започатковувача писемності не претендував.

Не обмовившись про договори з Олегом, візантійці, зате, зафіксували письмові угоди, укладені у 860му і 874му з Аскольдом. Вочевидь, їх і приписала Олегові ПВЛ, датуючи 907м та 911 роками.

До слова, в останньому із них сказано про руський звичай писати заповіти, а для того, щоб він прижився, мав минути певний час. Ще одна угода - в 944му - вимагала від руських послів і купців посвідчувати свої особи у Візантії грамотами своїх князів.

До того ж, згідно з візантійською дипломатичною практикою, угоди, укладені греками з іншими народами, писалися двома мовами. Отже, письмовий договір 860 року предки уклали з Візантією не лише до Нестора, а й до початку поширення слов'янської азбуки святим Кирилом у 862му!

Якою ж абеткою написано тоді руський текст договору 860 року? Перелік версій, мабуть, слід почати за хронологією.

Учень святого Мефодія (брата святого Кирила) болгарин Чорноризець Храбр твердив, що спершу слов'яни обходилися "чертами і різами". На території України справді виявлено піктограми - відображення інформації малюнками. Шумерознавець із Москви Анатолій Кіфішин стверджує, що він розшифрував їх на 40 панно й 16 кам'яних табличках VII - III століття до Р. Х. у Кам'яній могилі - трипільській пам'ятці під Мелітополем. А також запевняє, що піктограми "зерно", "ячмінь", "мотика", "плуг", "колесо" й "пиво", прочитані ним у Кам'яній могилі, вперше створені давніми жителями цього селища ще до того, як ними розпочали користуватися в Шумері - найдавнішій цивілізації!

Поступово піктограми набрали вигляду так званих сарматських знаків - своєрідних ієрогліфів. Так званими їх назвали тому, що багато з цих знаків з'явилися на наших теренах до появи на них сарматів. Історик Михайло Брайчевський вважав, що саме з цих знаків склалося руноподібне руськохазарське письмо, про яке свідчать перські джерела. Та наразі можна лише гіпотетично припускати, що це ним писали угоди на Русі.

Тим паче, що її інтенсивні контакти з Візантією сприяли, як писали автори програми КПРС, стиранню відмінностей між слов'янами й греками. Коли б не жваві взаємини між ними, наші предки обмежилися б, як японці,
ієрогліфами. Однак, за даними Храбра, від "черт і різ" слов'яни перейшли до латинки й грецької азбуки. Наразі - без "устроєнія", тобто доповнення літерами, що позначали на письмі звуки, яких не вимовляли давні римляни та елліни.

Це підтвердили знахідки археологів. Зокрема, Володимир Баран натрапив у селі Ріпнів на Львівщині на уламок посуду з місцевої глини III - IV століття з написом "Ладоі". Його третя літера нагадує перевернуту латинську "d", а решта букв - грецькі. Коли останню з них відкинути як випадкову подряпину, на черепку прочитаємо ім'я "Ладо".

Та позаяк таке "неустроєне" письмо влаштовувати слов'ян, звісно, не могло, то з часом грецьку абетку поповнили літерами, що позначили слов'янські звуки. Зразок такої "устроєної" азбуки виявив 1969го археолог Сергій Висоцький у соборі святої Софії в Києві. Цей алфавіт складався з 23 грецьких літер та чотирьох слов'янських - "б", "ж", "ш" і "щ", яких передусім бракувало русичам. Причому до цієї абетки увійшли не так звані скорописні грецькі букви, на які перейшли в ІХ столітті у Візантії, а уставні (унціальні), якими греки користувалися в VІ - VІІІ століттях. Отже, "софіївська" азбука виникла не лише до хрещення Русі у 860 році, а й до початку поширення слов'янської азбуки святим Кирилом у 862му!

Брак у ній більшості слов'янських букв її достоїнств не применшує. Бо цієї абетки вистачило, аби творити руською мовою Євангеліє й Псалтир та почати літопис, події якого Нестор та інші редактори ПВЛ приписали Рюриковичам під іншими датами.

А позаяк кирилиця також є, по суті, грецькою абеткою, доповненою слов'янськими буквами, яких бракує в "софіївській" азбуці, останню вважають протокириличним етапом слов'янського письменотворення від "неустроєного" до кириличного. Причому - етапом, без якого створення кирилиці не обійшлося.

Адже після того, як узимку 860 - 861 років в місті Корсунь у Криму один із русів прочитав святому Кирилові Євангеліє й Псалтир, написані руською мовою, той напрочуд швидко склав у 862му свою абетку. Той факт, що святий Кирило не стільки творив нове, скільки вдосконалив "софіївську" азбуку, додавши до неї ще 10 слов'янських літер, засвідчує графіка грецьких букв у його алфавіті. Вони також не скорописні, якими користувалися у Візантії в часи святого Кирила, а уставні (унціальні), запозичені творцями "софіївської" абетки.

Папа Римський у 872 - 882 роках Іван VIII теж твердив в одному зі своїх послань, що слов'янські письмена створені до святого Кирила, "ним же вони знову знайдені, знову відкриті". Те, що вони базувалися на руській абетці, знали й німецькі єпископи, коли запевняли, що святий Кирило поширює книги, написані "руською мовою". Вочевидь, теж через "руські письмена" чеська хроніка ХІІІ століття називає сина болгарина й грекині святого Мефодія (брата святого Кирила) русином. А анонімний автор українського рукопису, датованого 1491 роком, писав, що "грамота руська явилася, Богом дана, в Корсуні русину, від неї ж навчився філософ Костянтин (світське ім'я святого Кирила - "Пошта") і звідти склав і написав книги руською мовою".

Однак чого саме навчився святий Кирило в руських книгах? Десять слов'янських літер, яких не було в "софіївській" абетці, святий Кирило ввів явно за методом творців "софіївської" азбуки, які, вочевидь, не винаходили пороху, вигадуючи слов'янські літери, а перекваліфікували в них "сарматські" знаки або руни руськохазарського письма, створені на основі цих знаків. Бо надто вже нагадують їх своєю "кучерявою" графікою і слов'янські літери "софіївської" азбуки, і всі букви абетки, якою писали слов'яни в часи святого Кирила.

Мабуть, слов'яни з часом відмовилися від азбуки святого Кирила на користь алфавіту його учня - також болгарина Климентія Охридського - не лише тому, що в останній було 43 букви, а у святого Кирила - 38. Радше, графіка його літер була надто складною. Відтак більшість істориків зійшлися на тому, що святий Кирило створив не кирилицю, а глаголицю. Попри те, що перевагу віддали першій із них, другу назвали на честь святого Кирила, увіковічуючи його просвітительський подвиг - слов'янський переклад Святого письма, яке спряло не лише хрещенню слов'ян, а й їхній грамотності.

А те, що глаголицю святий Кирило створив на основі руських книг, свідчить, що вони були написані протоглаголицею. Якою ж абеткою писали наші предки свої угоди з Візантією - протоглаголицею чи протокириличною "софійською"? Радше, останньою, зрозумілішою грекам, бо її графіка була простішою для них.