Подорож до Кракова залишається найближчою та найдешевшою формою закордонної поїздки: і звучить гордо, й побачити можна немало, й часу займе щонайбільше вікенд, і гаманець не надто "полегшить".

Набір екскурсій і розваг, що їх пропонують туристичні фірми, є зазвичай стандартним: променад від Барбакану Флоріанською, огляд Ринку, відвідини Вавелю, а тоді неодмінно аквапарк, далі у крамниці - ну, і додому. Екстрапрограма деколи включає ще поїздку в соляні копальні Вєлічка. І враження від усіх цих атракцій справді не тьмяніють навіть із роками. Однак разом із добре сходженим підземним простором соляних копалень у свідомості багатьох туристів залишається ще "підземний", маловивчений Краків. Це місто, як, зрештою, будьяке інше з багатовіковою історією, потрібно відкривати без поспіху, крок за кроком.

"Під Круками",
у стилі індастріал

А щоб не відходити далеко від традицій малих і великих туристичних підприємств, розпочнімо також із Ринку, точніше з­під кам'яниці №25, краще відомої як "Під Круками". В часи Середньовіччя вона об'єднувала два житлові будинки, згодом її перебудували для потреб Галицького банку. Тепер тут розташовано Міжнародний центр культури - одна з найбільш авторитетних у Європі культурних інституцій. Виникнення закладу ініціювали 15 років тому, 29 травня 1991 року, на саміті ОБСЄ, а проголосив такий благородний намір сам прем'єр Тадеуш Мазовєцкі.

Одним із головних завдань новоствореного амбітного проекту на той час була міжкультурна комунікація, а також підкреслення особливого значення "нововідкритої" Центральної Європи для культурного життя континенту загалом. Нині працівники МЦК із усмішкою ностальгії та гордості пригадують, як розпочинали свою діяльність у двох крихітних кімнатках, виділених їм для діяльності "Під Круками" (як і, наприклад, Польській федерації футболу), і поступово "завойовували" цілий будинок для потреб культурного життя. Сьогодні Міжнародний центр культури - це понад 300 кв. м виставкової площі, обладнаної на найсучаснішому рівні, конференц­зали, в яких донині відбулося 76 міжнародних форумів, освітній центр і багата фахова бібліотека.

Але стороннього спостерігача "Під круками" вражає передовсім вдалим поєднанням добре збереженого історичного фасаду кам'яниці, перебудованої в другій половині ХІХ ст. із двох готичних будинків (звідси й чудові таємничі склепіння підвальних приміщень), із ультрасучасною "начинкою" інтер'єру. Обладнаний за останніми трендами конференц­зал, просторі виставкові площі, максимальне використання сонячного світла за допомогою скляних конструкцій, легкість металевих каркасів та дерев'яних деталей - усе це викликає "білу" заздрість не лише запеклих музейників, а й численних туристів із різних країн. А навідуються вони "Під Круками", передовсім щоб оглянути унікальні змінні експозиції.

Піші прогулянки Віслою, або Казімєж

Район Кракова, дістатися до якого з центру ритмічною ходою можна хвилин за двадцять, уже давно перестав бути "раєм для своїх". Серце Казімєжа починає швидше битися надвечір. Аж до ранку тут не вщухає бурхливе життя десятків кнайп, чимало з яких є справжніми осердями клубного життя - варто згадати хоча б "Алхемію" чи "Зінгер", слава про них уже давно вийшла далеко за межі кварталу, району, міста чи навіть країни... Тим, кому бракує місця чи повітря в тісних, задимлених, але від того ще більш урочих кнайпочках, завжди знайдеться "посадочне місце" просто на лядах Нового Ринку, своєрідного "ока" Казімєжа.

Дивлячись на відреставровані будинки (показна недбалість - тут лише частина іміджу), стилізовані шрифти вивісок на ідиш і сонячні промені, що спроквола перестрибують із бань синагог на шпилі костелів, і справді починаєш відчувати себе героєм ротівських загублених білих містечок. Насправді історія Казімєжа значно давніша, ніж історія його єврейської громади: місто, яке заснував свого часу король Казимир, доволі тривалий час трималося зосібна від сусіднього Кракова, навіть було відділене від нього вододілом. Про "мертвий" рукав Вісли, яким нині гасають автомобілі й трамваї, все ще свідчить назва однієї з вулиць.

Проте із плином літ єврейство та Казімєж справді стали нероздільними, і так тривало кілька століть. Згодом ситуація докорінно змінилася - ще десятьдвадцять років тому тут, на вулицях, якими порядні городяни боялися перейтися, майже ніщо не нагадувало про барвисту полікультурну історію Казімєжа. Новий розквіт богемного кварталу розпочався не так уже й давно, але дуже швидко перетворив Казімєж на місце не меншого паломництва туристів і місцевих мешканців, аніж інші визнані путівниками принади Кракова. А нещодавно відкритий "Музей Галіція", який британський фотограф Кріс Шварц вирішив присвятити пам'яті всіх закатованих галицьких євреїв, - один із найбільш відвідуваних. Прибулець із Англії продав удома своє помешкання та ще назичив трохи грошей і в приміщенні колишньої меблевої фабрики відкрив виставковий зал, пізніше книгарню й освітній центр.

Є на Казімєжі й свої великі та малі свята. Наприклад, Фестиваль зупи - головне в ньому, звісно, не тільки сам процес поїдання найрізноманітніших варіантів страви та визначення переможців, а й мистецько­музичний супровід дійства. А ще Єврейський культурний фестиваль - найбільший у світі, як стверджують організатори. І хоча сьогодні єврейська громада Кракова налічує лише близько 170 осіб, здебільшого літнього віку, головною принадою Казімєжа залишається його органічна інтеркультурність - численні відреставровані синагоги сусідять із костелами, а в кнайпах, на вікнах яких написи ідиш, часто незрозумілі самим євреям, англійська лунає останнім часом частіше за польську.

На побачення
з ностальгією

Якщо маєте в Кракові трьох знайомих, то щонайменше двоє з них уже встигли вам свого часу поскаржитися на долю: мовляв, мешкаємо ми аж у Новій Гуті... Однак не здивуюся, якщо нині вони вже пишаються цим фактом. Нова Гута - такий собі п'ятиповерховий ранньокомуністичний рай післявоєнних років, із нескінченними рядами сірих будинків обабіч широких безрадісних проспектів. Нині вона приваблює гостей Кракова не згірш за історичний центр. Однак це не тільки нагода побачення з ностальгією. До "спального" району краков'яки вже давно вирушають за... театральними новинками. Адже саме тут успішно діє відомий далеко за межами мікрорайону театр "Лазня". У цьому театрі немає стаціонарної сцени. Тут не лоскоче уяви звичний запах пилюки в куртинах. Та й завіси тут фактично немає. Сценизалилюди змінюються залежно від вистави. Й у цій постіндустріальній непостійності - найбільша принада театру, де грають вистави про Едіпа та Філософа Лиса. Із "Лазнею", до речі, виступали свого часу Сашко Ірванець і "Мертвий півень".

Підвавельська манга

Хвилясті лінії модерної споруди, яку добре видно з­під стін Вавелю, не в одного туриста пробуджують "водні" асоціації. А ті, хто без путівників, вирушають туди, сподіваючись гарненько поплавати - невже хвалений аквапарк виявився так близько? Насправді ж плавні, приємні для ока архітектурні овали творіння Арати Ісодзакі на березі Вісли приховують не менші атракції, а саме - знамениту збірку японського мистецтва, яку заснував знаковий польський кінорежисер Анджей Вайда.

Як свідчить історія, яка нині вже майже перетворилася на легенду, Анджей Вайда ще хлопцем якось побачив в окупованій Варшаві (фашисти охоче демонстрували мистецтво своїх союзників­японців) виставку збірки Фелікса "Манги" Ясінського, найвідомішого колекціонера орієнталістики в Польщі. Відтоді його не полишала ідея збудувати приміщення для цієї колекції японського мистецтва. Вже як визнаний світом кінорежисер він пожертвував значну частину коштів, отриманих як міжнародні премії, на створення такого центру. Й тим самим ще за життя забезпечив собі славу не лише великого художника, а й унікального поціновувача японської культури.

Так довкола лише однієї, хоч і напрочуд багатої колекції художніх і декоративно­прикладних творів японського мистецтва різних епох виник цілий центр, де, крім постійної експозиції, повсякчас влаштовують змінні виставки, концерти, наукові читання та конференції, інтерактивні імпрези для дітей і дорослих. Звідси, з берега Вісли, здається, - до Кіото рукою подати.