“Був великим авторитетом для всього народу без огляду на віросповідні різниці”

1 листопада 65 років тому у Львові помер глава УГКЦ Андрей Шептицький, якого вважає своїм найбільшим авторитетом значна частина українців.

На його похороні навіть, як свідчив дослідник Андрій Шкраб'юк, "большевицький достойник казав, що Шептицький після Шевченка був найбільшим українцем". А історик Наталія ПолонськаВасиленко (донька генерала Дмитра Меньшова й прихильниця УАПЦ) твердила, що митрополит "був великим авторитетом для всього українського народу без огляду на віросповідні різниці".

У 1918му, за даними головного регулятора процесії канонізації у Ватикані Амврозія Ешера, "більшість сил мирян­українців, представників українського православ'я, була, без сумніву, за обрання Шептицького главою"... своєї Церкви. А в 1919му визнати його митрополитом усіх українців планувало й керівництво Української Народної Республіки.

У цьому держсекретаря зовнішніх справ ЗУНР Лонгина Цегельського запевняв глава уряду наддніпрянців Володимир Винниченко. Та невдовзі більшовики окупували УНР...

Він і справді робив для своїх земляків те, що Кобзар для наддніпрянців, - рятував від асиміляції, адже в Галичині хиталися тоді між полонізацією й москвофільством.

Саме завдяки йому стала оберегом українства УГКЦ, про яку мати Шептицького писала: "Про руське духовенство говорено з погордою, на що воно заслуговувало своїми хибами й бездонною темнотою".

До слова, її молодший син Станіслав став міністром оборони... Польщі. Натомість його брат РоманОлександрМарія, який прийняв у чернецтві ім'я Андрей, запевняв: "Я з дідапрадіда русин".

Відтак благословив пробуджувати свідомість земляків у храмах і церковноприходських школах та спрямував свій неабиякий спадок на підтримку культурно­просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа" й "Сільський господар". Заснував перший в Україні львівський Національний музей, подарував йому 15 тисяч експонатів, приміщення за 34 тисячі доларів і ще 21400 доларів - на виставковий зал, 110 тисяч крон дав ще й на Академічний дім, який був студентам гуртожитком і бібліотекою.

Його коштом будували школи, семінарії та Богословську академію. Фінансував навчання молоді й за кордоном.

Мільйон доларів подарував сирітським будинкам, а 20 тисяч дол. - на обладнання для шпиталю, для якого віддав власний будинок. Посилав дітей на курорти й був співзасновником українських банків

Коли його запитали у США про те, чому не користується послугами таксі, яке коштує долар, а ходить пішки, не шкодуючи своєї дуже хворої ноги, відповів: "У Галичині за цей долар сирота може цілий тиждень прожити".

А для визволення Вітчизни ризикував власною свободою. Відправив панахиду за Шевченком у київському костелі, оточеному кінною поліцією. Не боявся й тоді, коли рятував понад 300 єврейських дітей і протестував проти Голокосту в листі Гіммлеру.

Російські власті таки вкоротили йому віку в монастирських келіях, які справедливіше назвати тюремними камерами. 1923 року те повільне вбивство продовжили, заарештувавши його хворим, польські власті. І після цього митрополита ніяк не визнають мучеником?..