Україна - держава виборів. Цю тезу ми підтверджуємо чи не щорічно. А відтак українцям не залишається нічого іншого, лише постійно пристосовуватися до нових реалій виборчих кампаній. Дійшло до того, що самі вибори (байдуже, Президента чи ВР) із зваженого голосування за своє ж майбутнє, перетворились у ласий пиріг: на пропаганді тих чи інших кандидатів примудряються заробляти не тільки професійні політтехнологи, "піарники", а й прості українці. Кожен із них знає: якщо телебачення і преса перетворюються на балкон для обливання опонентів політпомиями, а з білбордів суворо поглядає "нова надія", то і їм, посполитим, перепаде трохи грошенят. Тільки ось питання, як і де їх заробити?
"Ви студенти, тимчасово безробітні або ж пенсіонери, - ласкаво просимо, політична агітбригада, чекає саме на вас!" - напевне, таке послання стає неофіційною візиткою наступних виборів.
У Львові президентська кампанія2010 - це справжня "золота" осінь, збір грошового врожаю. До всього, як і до виборів, на жаль, звикаєш. Тут львів'яни - не виняток, бо, як кажуть, для голодного лева і кістка - пожива. Надворі ще плавився асфальт від серпневої спеки, а вулиці уже заполонили "вігвами народної підтримки" усіх кольорів веселки. Це тоді, коли до офіційного старту передвиборної пропаганди залишалося три місяці!
Першими кинулись рятувати країну активісти "Фронту змін". У центрі міста і на велелюдних площах безпомилково впізнаємо холоднозелені намети "фронтовиків". "Чому такі похмурі кольори?" - запитуємо у двох молодиків. "Життя таке, невеселе", - без ентузіазму чуємо у відповідь. Дійсно, піархід із військовим камуфляжем, пафосними закликами типу "Арсеніє, врятуй країну!" вдало наганяє хіба що осінню депресію. Далі наш діалог з вуличними агітаторами без купюр:
- Беріть свіжу газету. Можете кілька одразу. І ще листівки, ось вам флаєрки. У нас того добра чимало!
- Та бачимо, що не збіднієте. Однак маємо до вас справу: ми - студенти і шукаємо роботу. Може, щось порадите?
- Робота завжди є, аби хотіти її знайти. Але, хлопці, вам не до нас, а у штаб.
- Скажіть, хоч скільки заробляєте?
- Сьогодні 90 гривень. А так в середньому 95100 гривень.
- Це що за годину? - наївно запитуємо юних "фронтовиків".
- Як би ж то. За ту сотню з 10ї ранку до 6ї вечора тут стовбичимо!
На цьому наше конспіративне опитування не закінчилося.
- Голосувати, напевне, будете за "свого"? У відповідь байдужа фраза: "То робота! А вибори... Я на них не піду!"
Випитавши все, що треба, ми, аби не викликати підозри, чемно записали адресу штабу, пообіцявши зателефонувати. На тому наша кар'єра політичних агітаторів закінчилася.
За схожим планом відбулися й наступні розвідувальні акції. До прикладу, "помаранчеві" після недовгого зволікання "розкололись". У них прейскурант такий: 810 грн за годину, робочий день триває мінімум 5 годин. Арифметика тут проста - за один місяць можна збагатитись на 9001200 грн, залежно від наполегливості. Порівнюючи із мінімальною пенсією або зарплатою - непоганий заробіток.
За іншою схемою працюють агітатори ВО "Свобода". Неговіркий дідусь таки поділився секретом:
- Я на пенсії уже кілька років. Стою тут за ідею.
Пенсіонер, та й за "голу ідею"! Просто фантастика! Згодом, трохи помізкувавши, старий розповів у чому тут річ:
- За цей день ніц не заплатили. Та раз на рік нам дають 500 гривень депутатської допомоги, а що то є? То копійки!
На тому наше здивування не зникло. На запитання: "За кого голосуватимете?", почули відповідь не менш цікаву:
- За кого всі, за того й я!
Ось вам і національна ідея!
Щоб зовсім вже не розчаруватися, ми зоставили на десерт двох важковаговиків - регіоналів і БЮТ. Останні, чесно кажучи, особливою вигадливістю не потішили: прихильники "сердечників" отримують приблизно стільки ж, скільки "фронтовики" і "нашоукраїнці", тобто 910 грн за годину.
А ось "білоблакитні" дали перцю усім! Лідер партії точно пишатиметься своїми львівськими колегами. Уявіть собі відділення регіоналів у Львові. Спершу ловиш себе на думці, що деде, а там гідна плата гарантована! Отож, заходимо у приймальню "блакитних", у вічі відразу кидається ошатний дизайн, а мила секретарка радо припрошує до столу.
На тому приємність закінчилася. Оповіли ту ж "легенду", мовляв, "ми - звичайні студенти і хочемо підзаробити". Перегодом з'ясувалось, що ті слова були зайвими. "Ви прийшли сюди, шукаючи роботу, - цитуємо слова пана Романа, - але ми приймаємо тільки ідеологічно підкованих. Вас називають "політичними перебіжчиками": то за одних кричите, то за інших". Що тут заперечиш - нас спіймали на гарячому! Зате справжнім відкриттям була наступна фраза ідеологічно правильного регіонала:
- Ви що думаєте, тут гроші заробляють?! Щоб ви знали - ми працюємо на громадських засадах!
І сперечатися вже не хотілося, бо не скажеш шановним альтруїстам, що ніхто тепер "за дякую" і слова не скаже. Утім, Бог з ними! В кожного своя правда, але ми прийшли по роботу, а не доброчинністю займатися. Коли захочемо, то в Червоний Хрест запишемось волонтерами.
Видається правдивою схожість сучасної України і Франції кінця 1940х років. У французів огидні слова "корупція", "криза", "бідність" мали справжні причини - повоєнну розруху, алжирський конфлікт.
Що ж в Україні? Ті ж слова, але без причин. У французів за 12 років Четвертої республіки змінилось 22 уряди і 12 президентів, але та ж Франція стала засновницею ООН, вступила у НАТО. А в Україні що? За 18 років незалежності у нас перманентна симуляція економічних реформ, наростання суспільного неврозу і... улюблена народна забава - нескінченні вибори. Ми можемо втішатися від слів Жванецького: "Ми мудріші за тих, кого обираємо", або посипати голову попелом, промовляючи: "Який народ, така і влада", - кому як до вподоби.
Схоже, парадокс виборів "поукраїнськи" пояснюється так: раз політики використовують нас (народ), то ж використовуймо ми їх. Якби "батьки демократії" побачили своє дітище в українському варіанті, то, певне, жахнулися б. Головна ж бо умова "народного правління" якраз і полягає у вільному, зваженому виборі. Жоден фінансовий стимул тут недоречний - голосуємо ж не на "сьогодні", не за буханець хліба, а за майбутнє. Своє і своїх дітей.
Що вдієш, коли політики мислять "рамково". Для них є стандартним шаблон: нація - це тільки електорат, людина - окремий виборець, а суспільне невдоволення - всього лиш падіння рейтингу. Цинічна формула, зате яка дієва! От подивишся на самовдоволені обличчя з білбордів чи телеекранів і мимоволі радієш, що тільки одне з них переможе.
Суб'єктивний погляд |
Юрій Шведа, - Питання стосовно заробітчанства на виборах можна розділити на три рівні. До першого умовно належать експерти, політтехнологи. Втім, ці люди діють професійно, політичні вибори - це їхнє ремесло. Тому до категорії тимчасових заробітчан я б їх не ставив. Біда прихована в іншій площині: багато наших політиків наймають закордонних менеджерів, вважаючи іноземців ліпшими спеціалістами. Насправді ситуація склалася протилежна - піарники з інших країн не знають українських реалій. Елементарний приклад - невдала рекламна кампанія Яценюка. До іншої категорії належать виборчі штаби, офіційні комісії. Тут, на перший погляд, все просто. Держава виділяє кошти для керівників, але що робити звичайним членам виборчих комісій? Очевидно, що тих людей мають фінансувати кандидати, бо вони ж тратять час і зусилля. Урештірешт, третій рівень - виборці. Сьогодні є серйозна тенденція до "неідеологічного" голосування. Пояснюється це тим, що в широких колах українського суспільства панують пригнічені настрої, а тому люди готові продати свій голос. Безперечно, така ситуація прямо загрожує демократичності і законності виборів. Ті мізерні подачки ніщо інше, як "політичний хабар". А що ж буде завтра? Люди прагнуть про це не замислюватися.
Кость Бондаренко, - Як на мене, те, що люди примудряються заробляти на виборах, явище позитивне. Крім того, чим більше - тим краще! З цим нічого не вдієш, хай люди собі підробляють. Українці дотримуються принципу: "Якщо політики мене використовують, то я користатиму з них". Хоч багато політичних експертів вважають, що такий цинізм загрожує легітимності виборів, я впевнений, що навпаки. Здавен державні достойники уміло маніпулювали громадськістю, а люди, зрозуміло, відповідали навзаєм. У світі досить поширена практика особистого збагачення на виборах. То чому не дати можливість незаможним українцям якнайкраще заробити?
Володимир Фесенко, - Моє ставлення до виборцівзаробітчан абсолютно нормальне. Подивіться на причини, а потім звинувачуйте людей у лицемірстві. Перша причина зрозуміла - скрутні економічні умови, які підштовхують народні маси до торгівлі власними вподобаннями. Коли у наших сім'ях не вистачає коштів на задоволення фізичних потреб: у якісній їжі, нормальному одязі і таке інше, то про що ще говорити? Зрозуміло, що така людина без докорів совісті буде працювати "на замовлення" політичних сил. Окрім фінансового незадоволення, є ще один важливий чинник - несформованість середнього класу. У Європі ж середній прошарок населення є хребтом суспільства. У нас, по суті, того міцного кістяка не існує. Не забуваймо, що стосунки між працівникомагітатором і політичним роботодавцем не є криміналом. Тільки прямий підкуп справді є загрозою демократичним виборам. |