Цьогоріч на початку літа обірвалася нитка життя талановитого музиканта зі Львова Олега Крупея. До­ля відвела йому лише 48 ро­ків (вік Шевченка і Стуса), останніх три роки в лабетах важкої невиліковної хвороби. Він залишив у смутку дружину Світлану, синів Павла і Любомира, матір.

Про таких, як він, кажуть: не жив, а згорів! Бо мав у душі "те, що не вмирає" - іскру таланту, неординарності та бажання жити за максимумом. Випускник Львівської консерваторії по класу ударних інструментів, Олег провадив артистичну діяльність у складі гуртів "Смерічка", "Гурт Олега Кульчицького". Брав участь у джазових концертах. А потім - заробітки за кордоном (Польща, Німеччина, Англія). Хвороба настигла його у 2005 році в Лондоні, діагноз був убивчий: лейкемія - і три роки відчайдушної боротьби з хворобою за підтримки родини та друзів-музикантів. З його уст не зірвалося ні слова нарікань.  У важкі часи його рятувало поетичне натхнення. Писав багато віршів. Вони були його щирим монологом у самотині, душевною розрадою.

Звичайно, він міг жити, як більшість музикантів, підробляти, грати російську "попсу". Але він так не зробив, бо був вихований на серйозній музиці і завжди був вірний великій сцені. Похорон був велелюдний, де зійшлися музиканти, однокурсники, друзі, родичі, сусіди. На поминальному обіді говорили щирі слова поваги та запевнення, що будуть його пам'ятати.

Однокурсник і колега Роман Недзельський надав сім'ї посильну допомогу в організації похорону, завірив, що буде спонсором його поетичної збірки, на жаль, посмертної. Сім'я дуже вдячна цій людині за його велике, благородне, добре серце.

Схвильованими були слова співачки Наталки Самсонової. Вона зачитала щойно написаний вірш, у якому переказала свій душевний діалог з Олегом.

Так, Олег любив музику, життя, друзів, а вони не завжди були поруч. Хочу сподіватися, що його могила на Янівському кладовищі не буде самотньою, не заросте до неї стежка пам'яті. Він вартий цього!

Світлана Крупей, дружина,
концертмейстер балетної групи  Оперного театру