Я почуваю себе у Європі
Ганс-Юрґен Гаймзьот, Надзвичайний та Повноважний Посол ФРН в Україні, про наш імідж у Німеччині, культуру як мову порозуміння і брак ініціативи
Ганс-Юрґен Гаймзьот, Надзвичайний та Повноважний Посол ФРН в Україні, про наш імідж у Німеччині, культуру як мову порозуміння і брак ініціативи
У Львові 6 жовтня відбувся урочистий прийом за участі посла ФРН в Україні ГансаЮрґена Гаймзьота, керівника консульськоправового відділу посольства у Києві Крістіане Хульманн, почесного консула Німеччини у Львові Мирослави Дякович та інших офіційних осіб. Перший візит нещодавно призначеного консула до Львова було приурочено до святкування 60річчя утворення ФРН та 20річчя від дня падіння Берлінського муру. Під час пресконференції, яка відбулася з нагоди приїзду посла, ГансЮрґен Гаймзьот відповів на численні запитання львівських журналістів, яких найбільше цікавило питання візового режиму між Україною та ЄС.
Згідно зі статистикою, німецьке консульство у Києві щороку видає приблизно 130 000 віз, задовольняючи при цьому 90% поданих запитів. Ті ж 10% українських громадян, які отримують відмови, мають право на апеляцію, після якої їхню візову заяву ще раз ретельно розглядають, просять надати додаткові документи, які підтверджують мету поїздки, а інколи після такої апеляції візу все ж таки надають. Як зазначила Крістіане Хульманн, німецьке консульство є одним із небагатьох іноземних представництв в Україні, яке дає письмові пояснення усім, чиї прохання про надання візи відхилено.
У розмові також обговорювали актуальну тему про те, що українці із шенгенськими візами у паспортах, виданими, скажімо, німецьким консульством, іноді мають проблеми під час перетину кордонів інших країн Шенгенської зони. Аби уникнути цього, радять представники посольства, слід пам'ятати, що подорожувати із шенгенською візою можна в усі країни цієї зони, але та країна, консульство якої видало візу, повинна бути основною метою подорожі. Некоректне використання попередньо виданої візи може стати причиною відхилення наступних клопотань про візи.
На запитання, які шанси, на думку посла, є у Львова провести у себе Євро2012, ГансЮрґен Гаймзьот зазначив, що дуже вболіває, аби Львову це вдалося, і вважає великою перевагою, що наше місто має доволі багато готелів порівняно з іншими українськими містами.
Що ж стосується перспектив України на членство у НАТО та ЄС, то посол зазначив, що це залежить лише від самої України. Якщо будуть проведені необхідні політичні та економічні реформи, то перспектива ця близька, зрештою, як одне, так і друге членство - це лише формальність, важливим є, аби країна була готовою до активної конкуренції на світовому ринку, а також стала на шлях незворотних демократичних реформ.
Новий уряд, нещодавно обраний у Німеччині, на думку посла, провадитиме якнайтіснішу політику співпраці з Україною на усіх можливих рівнях - насамперед у галузі енергетичної політики, а також у бізнесі та культурній співпраці. Саме про перспективи контакту між культурами наших країн як одного з головних містків для налагодження порозуміння посол і поділився своїми роздумами із "Поштою".
- Пане посол, хотілося б довідатися, яким є актуальне обличчя України у Німеччині. Ще кілька років тому про нашу країну пересічні німці здебільшого не знали, у кращому випадку, асоціювали нас із Чорнобилем та дешевими повіями у європейських борделях. Після Помаранчевої революції спостерігався короткий спалах позитивного зацікавлення країною, а потім раптом вибухнув візовий скандал, під час якого з'ясувалося, що протягом кількох років чимало українців із шенгенськими візами, виданими німецьким консульством у Києві, нелегально працюють увсій Європі і насамперед у Португалії та Іспанії. Імідж України від цього постраждав і став негативним. Як виглядає ситуація тепер?
- Ви маєте рацію. Справді, п'ять років тому факт, що українці масово вийшли на вулиці протестувати проти порушення своїх виборчих прав, викликав неймовірну бурю позитивних емоцій у всьому світі і зокрема у Німеччині. Але це була не лише радість, а й великі сподівання на нову владу. Зараз прийшло розчарування і усвідомлення, що обіцяне не виконується. І це розчарування є не лише в українців, а й за межами країни. Але це не заперечує того факту, що зміни все ж таки відбулися. Сьогодні ми вже можемо з певністю стверджувати, що Україна міцно закріпилася на карті Європи у свідомості мешканців західної її частини. Можливо, що у Німеччині цей процес відбувається навіть активніше, ніж в інших європейських країнах, адже наші країни контактують між собою дуже активно. Я можу стверджувати, що українців зараз сприймають у Німеччині дуже позитивно. Але цьому позитивному іміджу шкодить стагнація у сучасній політиці. Тому ми сподіваємося, що ця стагнація припиниться, і Україна продовжуватиме шлях, на який вона так упевнено стала п'ять років тому.
- Можна часто почути про те, що зараз головними посередниками, які налагоджують зовнішні контакти України зі світом, є представники культури і, зокрема, письменники. Адже саме Німеччина першою із західноєвропейських країн зацікавилася сучасною українською літературою і почала її активно видавати. Це супроводжується низкою акцій, презентацій, фестивалів, під час яких і відбувається культурний обмін. Чи так само виглядає ситуація з німецького боку, чи українська література справді може вважати себе зараз популярною у Німеччині, чи це і надалі лише марґінальні явища, які обмежуються кількома більшменш випадковими перекладами?
- Німеччина має особливу літературну місію. Завдяки популярності Франкфуртського книжкового ярмарку у світі та активній політиці німецьких видавництв, які публікують надзвичайно багато перекладів, Німеччина давно стала плацдармом для популяризації літератури з різних країн, зокрема Східної Європи - Угорщини, України, Словаччини та інших. Зрозуміло, це можливо ще і завдяки тому, що німці справді багато читають і активно купують книги. Іноді, щоправда, вони читають не все, що купили, але це вже не так важливо. Кілька українських письменників уже досить відомі у Німеччині. Насамперед Юрій Андрухович, Андрій Курков та інші. Але це, ясна річ, ще далеко не всі, хто вартий перекладу. Сподіваюся, що нам вдасться досягнути значно більшого саме у цій співпраці і Україна стане основним гостем Франкфуртського ярмарку для того, аби українська література набула значно більшої популярності, ніж та, яку вона має зараз. Це вимагає серйозної підготовки і значних капіталовкладень. Зрозуміло, що це не відбудеться завтра. Але я переконаний, що якраз популяризація української літератури - це дуже реальна і близька перспектива.
- Чи не створюється у Вас враження під час перебування тут, в Україні, що з українського боку для ефективної співпраці часто бракує ініціативи?
- Так, таке враження іноді виникає. Це, зрештою, типово для тої перехідної фази, у якій зараз перебуває Україна. Тутешня система державного управління аж ніяк не сприяє виявленню ініціативи знизу, та й сама ця система неефективна. Тому так рідко і вдається реалізувати справді цікаві проекти, але поволі ця стара управлінська система мусить відійти в минуле, і співпраця стане ефективнішою. Тож ми не нарікаємо на брак ініціативи з українського боку і намагаємося, своєю чергою, впровадити у життя все, що вважаємо необхідним для розвитку взаємних контактів.
- Яким є, на Вашу думку, образ Німеччини в Україні, на сторінках ЗМІ, в уяві пересічних громадян? Це справді актуальний і адекватний портрет, чи Вам би хотілося більшої присутності німецької тематики тут і жвавішого зацікавлення? Бо якщо ми повернемося знову до літературної тематики як лакмусу цих процесів, то побачимо, що перекладів німецької літератури українською виходить не набагато більше, ніж української літератури німецькою. І це стосується як класики, так і сучасних авторів.
- Так, тут ми знову маємо справу з перехідним етапом. Після радянської системи, у якій все вирішувалося згори - кого перекладати і якими накладами видавати, тепер книговидавництво має перейти до нормального ринкового стану, але це повільний процес, який тільки розпочався. Але якщо говорити загалом про рецепцію Німеччини в Україні, то мені здається, що українці досить багато знають про нас. І я тішуся, що це не лише негативна інформація. Я можу з певністю стверджувати, що Німеччина - це не та тема, яка може розділити українців на схід і захід, як, скажімо, це відбувається, коли мова заходить про Росію, Польщу чи НАТО. І це мене дуже тішить. А що стосується зростання популярності Німеччини, то саме у цьому і полягає моє завдання як посла.
- Ви розповідали, що перебували у Польщі, коли там було оголошено воєнний стан. Чи бачите Ви паралелі між тодішньою Польщею та теперішньою Україною?
- Найбільшою спільністю є бажання увійти до ЄС, НАТО. Але Польщу відрізняє те, що економічні реформи там відбувалися значно активніше та ефективніше, ніж це зараз можна побачити в Україні. Значно більшу ініціативу проявляли також польські бізнесмени, які активно вибудовували сітку особистих контактів на заході, і це також сприяло створенню позитивного іміджу країни. Ясна річ, тут не можна звинувачувати лише українців у пасивності, історія України була значно складнішою, і тому логічно, що тепер знадобиться більше часу, аби подолати її негативні наслідки. Але важливим є те, що українці вже обрали свій шлях і впевнено рухаються ним.
- Як виглядає, з Вашої точки зору, питання розколу України на схід і захід, це дійсно настільки серйозно, як це намагаються подати різні політичні сили чи ззовні це виглядає поіншому?
- Насамперед треба визнати, що існує не дві України, а набагато більше різних ідентичностей, способів мислення і перспектив. Ясна річ, головним каменем спотикання є ставлення до Росії і НАТО. Я би не надавав цьому надто великого значення, набагато важливішим, як на мене, є те, що молодь, з якою я зустрічався в університетах Харкова, Донецька, Львова, Києва, Одеси, - це європейська молодь, вона нічим не відрізняється від західної, так само мислить і розвивається.
- В одному з інтерв'ю Ви сказали, що почуваєтеся в Україні, як у європейській країні. Це відчуття не змінилося?
- Ні, нічого не змінилося, я і далі почуваю себе у Європі.
