За неофіційною статистикою, 40 відсотків малюків сьогодні виховують лише матері

Причому ця цифра зовсім не ототожнюється із кількістю неповних сімей в Україні. Навіть у тих родинах, де батько присутній фізично, його участь у вихованні дитини часто обмежується фінансовими інвестиціями, у кращому разі - кількома спільними годинами на тиждень.

Навряд чи виправдати таку "відстороненість" можна складними економічними умовами, в яких перебуває зараз більшість українських родин. Розвиток і виховання дитини - процес, який не може бути зупинений навіть найбільш об'єктивними причинами, такими як заробляння грошей для утримання родини.

Проте чи вина за недостатню участь у вихованні дітей лежить нині тільки на чоловіках?

Ситуація, коли чоловік не здатен утримати родину, нині переважно є свідченням не його реальної неспроможності, а власне деградованим простором "конкурентоздатності", коли освічений, кваліфікований працівник, часто з кількома вищими освітами не може забезпечити родину навіть найелементарнішим. Через низьку заробітну плату в умовах сучасної України, починаючи ще з дев'яностих, найбільше постраждали ті, хто в розвинутих країнах є гарантом забезпечення суспільного і національного розвитку, класична еліта - учителі, лікарі, викладачі вищих шкіл.

Відтак, на думку сімейного психолога Людмили Курди, на чоловіка - як голову родини і батька водночас - чиниться дуже сильний взаємопротилежний тиск: з одного боку, він не реалізується як спеціаліст через українські реалії і, отримуючи мізерну заробітну плату, за яку не може утримувати родину, може впадати в депресію, переживати зниження життєвого тонусу і впевненості у собі. З іншого - цей чоловік, намагаючись підзаробити грошей, яких бракує його родині, витрачає весь вільний час на додаткові роботи. Тож час на спілкування з дітьми стрімко зменшується. Але навіть тоді, коли вільні хвилини таки випадають, через постійний стрес він не може повноцінно спілкуватися з дитиною, часто переносить на неї свою невпевненість і навіть комплекси, породжені неможливістю в сьогоднішніх умовах до самореалізації.

На думку іншого психолога, Оксани Красько, це може сильно понівечити родинну атмосферу. І навіть найсильніший чоловік, який намагається тримати всі проблеми у собі, не показуючи розчарування і непевності дружині та дітям, не може так поводитися постійно. Рано чи пізно у родині назріє криза.

Де шукати вихід із цього замкнутого кола? Адже мільйони українських малюків виховуються нині без участі батька, й у більшості випадків саме тому, що у батька просто немає на них часу через деградацію освітньонауково­економічної системи України і тотальну корупцію.

Безумовно, заробітчанство - це не вихід (така собі формула "заробити відразу багато, забезпечити і повернутися"), бо у країні і так дев'ять мільйонів соціальних сиріт, яких батьки кинули напризволяще.

На думку Оксани Красько, у таких надскладних ситуаціях правильного і єдиного виходу не існує. Але у виборі: дати першочергово дитині увагу, терпіння і любов чи новий спортивний костюм - сумнівів бути не повинно. Те, як потребують батьківського тепла наші діти, не зрівняється з їхнім бажанням нових речей чи іграшок.

Бо якщо бажання нових джинсів уже стало у дитини сильнішим, отже, проблеми виховання, на жаль, досягли критичного рівня. На батьківську любов вона просто не дочекалася...