Життя маленької львів'янки зараз повністю в руках Бога і небайдужих людей

Дев'ятирічна Аня щотижня перераховує гроші у своїй скарбничці. "Ну скільки ще треба тих грошей, щоб я нарешті стала здоровою?" - запитує дівчинка і благальним поглядом дивиться то на матір, то на батька. А в них серце розривається від безсилля, вони готові навіть життя віддати, аби тільки донечка була здорова. Та далеко не все залежить від них.

...У родині Підпалюків з нетерпінням чекали первістка. Коли Оксана та Валерій дізналися, що народиться донечка, радості не було меж. Але вже у пологовому будинку неонатологи повідомили тривожну звістку - дитя має множинні вади розвитку: одну нирку, проблеми зі сечовим міхуром, поперековим відділом хребта. Лікарі сказали, що дитина, найімовірніше, ніколи не буде ходити.

Коли шок минув, батьки маленької вирішили, що не здадуться. Вони робили все можливе і неможливе, аби допомогти донечці встати на ноги. І у три роки дитя пішло, пішло само, без підтримки батьків. Це була перша велика перемога у боротьбі з букетом недуг, що випали на долю дівчинки.

Аня зі всіх сил хапалася за життя, мужньо долала труднощі, що раз у раз нагадували про себе. І дивлячись на згорьованих батьків, підбадьорювала: "Все буде добре" . Був період, коли батькам на якийсь час здалося, що можна трохи розслабитися, перепочити. Донечка підростала, з цікавістю бралася до навчання, пішла у перший клас львівської ЗСШ № 82, цього року перейшла у третій.

Уже тепер батьки знають: якби у ранньому віці Ані поставили точний діагноз, до таких важких наслідків не дійшло б. У нас не могли його поставити - не було відповідної апаратури. Проблемний сечовий міхур поволі підточував єдину нирку. Невдовзі Ані поставили діагноз - хронічна ниркова недостатність. А торік у грудні нирка взагалі перестала працювати. Тепер очищати організм дитини мала штучна нирка. Але дитячий організм не переносить гемодіалізу, в Ані ще дуже маленькі вени. Після кількох процедур її ледве відкачали. І медики перевели дитину на перитонеальний діаліз. Не будемо вдаватися у деталі проведення цієї процедури, скажемо тільки, що очищення дитячого організму мама п'ять разів на день робить сама. Як не старається, завжди є загроза занести донечці якусь інфекцію, адже забезпечити стерильність у домашніх умовах просто не реально. У двокімнатній квартирі, окрім Ані, її батьків, мешкають ще двоє її молодших братів, а також бабуся, тітка. Тож життя дитини завжди у небезпеці. Ця процедура надзвичайно вимучує дівчинку.

- В Ані часто тиск буває 220 на 120, - каже мати Оксана. - І це в 9 років. А реанімаційне відділення Львівської обласної спеціалізованої дитячої лікарні вже стало для нас другим домом. Реаніматолог Павло Бодак не лише наш лікар, він став для нашої сім'ї рідною людиною, який, як ніхто інший, розуміє наш біль й усіляко підтримує. Павло Степанович вже не раз витягував дівчинку з критичних ситуацій, коли вона була на межі життя і смерті.

До речі, після останньої реанімації Аня почала малювати ікони. Малює з пам'яті, такими, якими бачить. Й у неї з'явилося більше оптимізму. Тепер вона щораз упевненіше каже: "Все буде добре, я знаю" , - і з головою поринає в малювання.

Були лікарі, які хоч і не прямо, але натяками давали батькам зрозуміти, що боротися нема сенсу. Та, на щастя, таких було мало. Натомість інші, а їх більшість, виходили на колег з­за кордону й просили порадити клініку, в якій Ані могли б допомогти. До них належить і лікар­ординатор урологічного відділення, к.м.н 5ї міської лікарні Тарас Пташник. Оглянувши дів­чинку на сучасному апараті уродинамічного обстеження (до речі, такий апарат - єдиний на Львівщині), Тарас Богданович дійшов висновку, що сечовий міхур дівчинки піддається лікуванню, але потрібна операція. В Україні таких не роблять. Оскільки лікар Пташник три роки працював у Німеччині, то він звернувся по допомогу до закордонних колег. Вони й підказали, що такі операції роблять тільки в єдиному центрі, що у м. Ганновері. Медики центру, ознайомившись з попередніми обстеженнями маленької пацієнтки, підтвердили: дівчинку можна оперувати, шанси на одужання доволі великі. Спершу слід провести операцію на сечовому міхурі, а тоді - пересадити нирку. Мама Оксана готова стати донором.

Ця інформація неабияк обнадіяла.

- Ви не уявляєте, що з нами було, коли фахівці такого рівня підтвердили, що нашу донечку можна врятувати, - каже мама. - Хоча ми завжди вірили, що вихід мусить бути.

Та за обнадійливою інформацією надійшла й інша, не вельми втішна. Лікування дівчинки в медичному центрі німецької клініки обійдеться батькам у 80 тисяч євро. Таких грошей рідні не мають. Адже дівчинка і зараз потребує щоденного лікування, а в родині працює лише батько. Але рідні не опустили рук й звернулися по допомогу до всіх небайдужих людей. Вони розуміють, що у період кризи багатьом родинам важко. Але сподіваються, що ті, хто розуміє батьківський розпач (порятунок є, а ти не можеш його дитині дати), прийдуть на допомогу. Адже добро, зроблене для нужденного, завжди повертається сторицею.

Першими на допомогу родині Підпалюк прийшли вчителі, батьки учнів школи № 82, де навчається Аня, сусіди. Перший крок зі збору коштів на лікування дів­чинки зроблено (детальну інформацію, а також усі медичні документи можна прочитати на сайті http://www.donor.pp.ua.

Аня вірить, що вона успішно перенесе операції й повернеться до Львова здоровою: "Я кожного дня засинаю з думкою, що наступного ранку прокинуся здоровою" . Тож прохання до усіх добрих і чуйних людей - допоможіть здійснитися дитячій мрії.

РЕКВІЗИТИ ДЛЯ ДОПОМОГИ