П'ятого жовтня цього року виповнилося сто років від дня народження Богдана Ігоря Антонича. Вже абсолютно нема потреби розпочинати розмову про нього тими сакраментальними словами: "Антонич був поетом і жив колись у Львові" . Антонич уже давнимдавно увійшов у кров і плоть нашого поетичного буття. Погляньмо на книжкове оприлюднення його творів. Окрім трьох прижиттєвих збірок його поезій "Привітання життя" (1931), "Три перстені" (1934) та "Книга Лева" (1936), зразу після смерті вийшли ще дві збірки - "Зелена євангелія" та "Ротації" (1938). Усі ці збірки вийшли у Львові. 1940 року в Кракові вийшли "Вибрані поезії" за редакцією Богдана Романенчука. 1966 року в Пряшеві (Словаччина) в упорядкуванні Миколи Неврлі (він же Неврлий) вийшли "Перстені молодості". 1967 року вийшло американськоканадське (НьюЙорк, Вінніпег) видання "Зібрані твори" за редакцією Святослава Гординського та Богдана Рубчака. Цього ж 1967 року в Києві вийшла книжка "Пісня про незнищенність матерії" в упорядкуванні Дмитра Павличка. Саме це видання мало найбільший резонанс, підготований чи попереджений публікаціями в періодиці, зокрема у "Дні поезії" за 1963 рік. У "Бібліотеці поета" 1989 року в тому ж таки Києві вийшли "Поезії" Антонича, знову в упорядкуванні Павличка, як і наступні (теж київські видання): для дітей "Росте хлоп'я, мов кущ малини" (1990) та хрестоматійне (серія "Шкільна бібліотека" ) "Велика гармонія" (2003). В упорядкуванні Михайла Москаленка у Києві вийшли "Твори" (1998) та "Вибране" (2003). У Харкові вийшла книжка "На другому березі" (2008). І от нарешті знову у Львові, як і перші п'ять збірок, вийшло "Повне зібрання творів" Богдана Ігоря Антонича. Два імені поета тут подано без дефісу, адже сам автор так підписував власні твори: "Богдан Ігор Антонич", "Богдан І.Антонич", "Б.І.Антонич" .

Упорядкував "Повне зібрання творів" Богдана Ігоря Антонича та склав до нього коментарі Данило Ільницький, талановитий і перспективний літературознавець. Цією своєю працею він зарекомендував себе як зрілий фахівець, якому під силу було звершити цю непосильну роботу. Чесно кажучи, я вже давно мріяв про такого повного виданого Антонича; ще коли в кінці 1980х років описував публікації часопису "Дажбог" для Комісії всесвітньої літератури Наукового товариства імені Шевченка, то робив собі з часопису виписки невеличких заміток, які, на мою інтуїтивну думку, могли належати Антоничу. Цих заміток немає у "Повному зібранні творів", бо моя літературна інтуїція (зрештою, майже не висловлювана вголос і таки ніде не публікована) не може слугувати аргументом на користь Антоничевого авторства. Хоча хтозна, адже повне сливе ніколи не може бути щонайповнішим. Я зі щирим серцем довіряю ретельності упорядника "Повного зібрання творів", адже всі опубліковані у виданні твори й матеріали звірені за рукописами (якщо такі є, а їх таки дуже багато) чи за першодруками.

Передмову "Від "Дочасного світла" до "Сурм останнього дня" " написав професор Микола Ільницький, давній і найґрунтовніший наш антоничезнавець. Тут прослідковуємо дуже корисну літературознавчу спадкоємність, адже упорядник видання Данило Ільницький є внуком Ільницького Миколи. Зазначу, що Микола Ільницький не вперше написав передмову до Антоничевих творів, його вступними словами супроводжуються і "Поезії" 1989 року, і українсько­польське видання "Znak Lwa" 1998 року. Знаємо, що Микола Ільницький є автором монографії "Богдан­Ігор Антонич" і співупорядником (спільно з Романом Лубківським) видання "Весни розспіваної князь: Слово про Антонича" . Передмову до "Повного зібрання творів" можемо вважати мінімонографією про Антонича. Під кінець передмови автор стримано й виважено веде мову про роман Юрія Андруховича "Дванадцять обручів", властиво про розділ, присвячений "белетризованій біографії" (за словами автора роману) Антонича. Мусимо визнати, що саме ця Андруховичева містифікація потужно посприяла популяризації самого Антонича в молодіжній, зокрема, свідомості. Вже столітній Антонич у всій величі своєї геніальності постає перед нами у цьому "Повному зібранні творів" .

Наведу тут один наче й незначний (а для повноти нічого незначного немає) штришок до антоничезнавства. Коли я влітку 1988 року цілий місяць провів у Словаччині (у своїй приватній українознавчій експедиції), то кілька днів у Пряшеві прожив вдома у пані Поповцової, яка з юності товаришувала (навіть вчилася разом) з Ольгою Олійник, нареченою Антонича. Вона розповіла мені таку історію. Коли Ольга вийшла заміж за поляка Ксєнжопольского, то вже після війни, коли вони жили в Холмі, її шлюбний чоловік на свято Першого травня, коли напивався, то під час демонстрації міжнародної солідарності трудящих (мабуть, їхні вікна виходили на центральний проспект) із лайкою викидав через вікно видання Антонича, підписані нареченій. Ольга їх збирала та приносила назад. Саме коли напивався і саме під час першотравневої демонстрації, чомусь. Я просив пані Поповцову це письмово мені підтвердити у листі, але вона якось обтічно уникнула цього.

Не натішуся коментарями до видання, такі вони досконалі. Та й редакція виконана чудово, це заслуга Миколи Старовойта та його дочки Ірини, яка упорядкувала, зокрема, антоничівський випуск для серії "Усе для школи" . Варто щиро подякувати упорядникові видання Данилові Ільницькому за фахову та скрупульозну роботу, а теж видавництву "Літопис", зокрема його директорові Михайлові Комарницькому за цей видавничий подвиг.

ДО ТЕМИ:

Антонич - світовий поет

Antonyс, Bohdan Ihor. Zelenе evangelium: Vуbor z dila. - Praha: Narodni knihovna Ceske republiky - Slovanska knihovna, 2009. - 90 s

Ще в лютневому числі журналу "Всесвіт" за 1990 рік була опублікована моя стаття "До теми: Антонич і зарубіжні літератури", це був, так би мовити, супровідний текст до підготованого мною передруку статті Богдана Ігоря Антонича "Мистець пристрасті" про Девіда Герберта Лоуренса. До слова, у цьому ж числі "Всесвіту" було завершення публікації роману Лоуренса "Коханець леді Чаттерлей" у перекладі Соломії Павличко. У виданні 1998 року за редакцією Михайла Москаленка "Творів" Антонича ця стаття подавалася за моєю публікацією. А першодрук був у першому числі часопису "Дажбог" за 1933 рік.

Я ще врядигоди писав про Антонича в контексті світової поезії. Минулоріч надрукував матеріал "Антонич - світовий поет". Одним із атрибутів "світового поета" є наявність перекладів його творів на інші мови. При цій нагоді варто перерахувати всі іншомовні окремі видання творів Богдана Ігоря Антонича. Словацькою мовою вийшла книжка "Ocaren pohan" у перекладі Любомира Фельдека (Kosice: Vychodoslovenske vydavatel'stvo, 1976). Англійською мовою: "Square of angels. Selected poems" у перекладі Марка Радмана й Богдана Бойчука (Ann Arbor: Ardis, 1977). Польською мовою: "Ksiega Lwa" у перекладі Флоріана Неуважного (Warszawa: Pastwowy Instytut Wydawniczy, 1981). Вийшло також чотири двомовні видання - паралельно оригінали з перекладами. Це два видання з російськими інтерпретаціями Зиґмунта Левицького: "Три перстня. Зеленое евангелие" (Львів: Каменяр, 1994) та "Избранные стихи" (Львів: Каменяр, 2008). З польськими інтерпретаціями колективу авторів вийшла книжка "Znak Lwa" (Львів: Каменяр, 1998). З англійськими інтерпретаціями Михайла Найдана вийшла книжка "The grand harmony" (Львів: Літопис, 2007). А цьогоріч з'явилося й чеське видання вибраних творів поета. Зрозуміло, що є ще ціла довжелезна низка перекладів з Антонича по різноманітних іншомовних періодичних виданнях та антологіях української поезії, інших антологійних збірниках. Зокрема, згадаю про таку цікавинку. Латиський поет Кнутс Скуєнієкс видав антологію перекладів зі всіх європейських мов (назбиралося там їх сімдесят три), в яку включив по одному віршеві від однієї мови, а представником української був саме Богдан Ігор Антонич.

Вибір віршів для чеського видання Антонича "Zelenе evangelium" здійснив Роман Лубківський, він же й написав передмову "Доля та творчість великого українського поета" . А перекладачів у цій книжці двоє - Томаш Вашут та Ярослав Кабічек. Усі вибрані вірші зі збірок "Привітання життя", "Три перстені", "Книга Лева", "Зелена євангелія" та вірші поза збірками переклав Томаш Вашут, а зі збірки "Ротації" - обоє перекладачів, до того ж деякі вірші мають паралельні варіанти обох інтерпретаторів. Роман Лубківський підписав мені цю книжку, зазначивши, що це: "Ще один скромний аргумент до концепції "Антонич як світовий поет" " . Та й так воно і є.