Вона має велику силу волі, є цілеспрямованою, енергійною та дуже сильною жінкою з рішучим характером. Такою створила себе сама, досягала всього самотужки, бо життя спонукало. Росла без батьків, зате з люблячою бабусею, яку називає ангелом­охоронцем і яка поставила онуку на ноги, заклала життєві цінності. Нині ж буває, що її критикують за суворість та вимогливість до підлеглих, але без цього не буде результату. Окрім керівної посади, вона дружина, мама та вже бабуся. Спілкуємося з керівником управління освіти Львова Надією Оксенчук. Пані Надія виховала з чоловіком двох доньок, якими пишається. Старша, яка вже подарувала батькам першу онуку, живе й працює в Одесі юрисконсультом у штабі Військово­морського командування. Молодша - студентка і паралельно працює...

Найперші порадниці

- Сім'я - моя підтримка. Із чоловіком Степаном побралися у 1978 р. Був військовим, зараз на пенсії, але працює далі. Бог подарував нам двох доньок, якими пишаємося. Це хороші й добрі діти. Старшій доньці Світлані вже 30 років, молодшій Наталі - 20. Світлана разом зі сім'єю мешкає в Одесі. Подарувала нам онуку Єлизавету. Донечки виросли самостійними та відповідальними. Це найперші мої порадниці та найкращі друзі.

- Аби були щирими, добрими, люблячими. Вони такими є. У них багато друзів, люди добре ставляться до них.

- Хотіла, щоб Світлана пішла моєю дорогою, але вона мріяла бути юристом. Утім, оплата репетиторів тоді була задорогою для нашої сім'ї. Стався подарунок долі - у військовий університет при Львівській політехніці почали набирати дівчат. Конкурс був великий, але донька досягла мети! Вступила без жодного репетиторства. В Одесу ж поїхала за скеруванням. Вже кілька років працює юрисконсультом у штабі Військово­морського командування. На роботу ходить у військовій формі. Командир та колеги гарно про неї відгукуються.

- Ні. Віталій - моряк, який часто буває у плаванні. Інколи і по півроку.

- 2 листопада Єлизаветі виповниться три рочки. Ризикнула на подвиг - була присутня під час появи на світ онуки. Тримала на руках щойно народжену крихітку. Єлизавета ніби третя дитина.

- Наталя - наша підтримка та живчик! Вона студентка Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім.
В. Чорновола. Буде менеджером готельнотуристичного та ресторанного бізнесу. Це дуже комунікабельна дівчина, легко вивчає мови. Влітку вона спробувала працювати. Спочатку я була проти. Її ж мотивація - мати власні гроші, практику, досвід. Побувавши у Кембриджі, я побачила, що там багато студентів працюють. Повернувшись додому, сказала доньці: "Спробуй і ти". Працює й досі. Поєднує навчання з роботою. У них хороший, дружний колектив. Фактично почала працювати за фахом.

Від піонервожатої
до начальника

- З піонервожатої. Пройшла всі щаблі. Була вчителем молодших класів, заступником директора, потім директором школи. Створила школу "Джерельце". Зі серпня 2006 р. - начальник міського управління освіти. За плечима понад 30 років педагогічного стажу.

- У Львові 246 навчальних закладів (включно зі садками). В галузі освіти міста є майже 14 тис. працівників, з яких біля 9 тис. педагогів.

- Йшла на цю посаду з пересторогою. Радилася з рідними, друзями. Діти сказали: "Мамо, спробуй, у тебе вдасться". Це підштовхнуло. Поставила високу планку, до якої завжди й прагну. Господарка освіти міста через недофінансування була занедбаною. Дахи, вікна та системи опалення багатьох шкіл потребували ремонту. Отож, виокремили пріоритети, щоб послідовно, згідно з Програмою розвитку освіти Львова, втілювати їх у життя. Тепер фінансування суттєво вище і маємо прорив. Цьогоріч на ремонти навчальних закладів Львова з міського бюджету виділено більше 58 млн грн. За ці гроші відремонтовано велику частину дахів, систем опалення, 12 шкільних спортзалів, 3 басейни, замінено вікна, збудовано котельні тощо. Звісно, акцент не лише на господарці, але й велика увага новаціям у навчально­виховному процесі освіти міста.

- Частину, але попереду ще багато праці. Якщо за щось берусь, то це має бути зроблено добре. Якось один професор, мій колега, сказав: "Сприймай свою посаду як дарунок долі. Просто Бог тебе дуже любить. Ти створила школу і вже хотіла спочивати на лаврах, а це був би початок твого кінця. Якщо Бог тобі дає нове випробування, він допоможе тобі в цьому. Інакше він би тобі його не дав". Отож, якщо мені доручено керувати освітою славного Львова, розумію, що маю велику відповідальність. Прагну, щоб освіта міста зазвучала на всю Україну, щоб змінилася філософія в освіті. У Львові хороший педагогічний потенціал. Важливо, щоб освітою були задоволені діти, батьки, вчителі, громада. Тут мусить бути спільне розуміння потреби змін в освіті. Не треба боятися змін!

Ангел-охоронець

- Це дуже складне питання, але дякую за нього... Згадаю родину, моє народження. Народилася у сім'ї репресованих. Маму 16річною дівчиною відправили у Воркуту, на лісоповал, де відбула 10 років. Потім її реабілітували. Тата у 18 років вислали на уранові рудники. Вони любили один одного ще зі школи, але повернулися обоє хворими. Батьки були проти їх одруження. Але ж кохання перемогло - побралися. А за три місяці тато помер... Мама - через рік після мого народження... Я з'явилася на цей світ з великої любові... Вони залишила таку згадку по собі, напевне... Мені дали ім'я Надія - з надією на краще, що буду рости, жити і продовжувати те, що їм не вдалося... Моя бабуся завжди казала: ти народжена на світ нести добро, жити так, аби виправдала надії своїх батьків. Все життя так і живу. З дитинства не любила жалю до себе. Закінчила 8 класів, поїхала вчитися у педучилище... Віддаю належне бабусі, яка мене виховувала. Це була надзвичайна людина, і Бог дав їй довге життя. Вона була моїм ангелом­охоронцем на землі. Бабця привчила мене до читання. Ще маленькою знала напам'ять "Заповіт", "Наймичку", "Катерину".

Життєве кредо? Любити людей! Все, що робиш у житті, треба робити з любов'ю. Згодом це повертається до тебе сторицею. Добро перемагає зло. Знайдеш порозуміння, якщо з відкритим серцем йдеш до людей. Звісно, немає такого, щоб люди розуміли тебе одразу.

- Щирість стосунків, розуміння, підтримка та велика довіра.

- Це кредо та філософія мого життя: допоки час відведений, доти треба вкладати всі сили. Бог дарував непогане здоров'я... Втім, цьогоріч захворіла на грип, що переріс у запалення легень. Сприйняла як належне - значить так треба було: хворіючи - відпочити.

- У 46 років сіла за кермо автівки. Відважилася і записалася на курси водіїв. Думаю, що машину воджу добре. Маю "Тойоту­Короллу", до якої ми сім'єю йшли дуже довго. За кермом я, чоловік не водить. Доньки також мають права. Хоча енергійна за натурою, але за кермом абсолютно спокійна. Певна, що жінки за кермом уважніші, ніж чоловіки.

- Штрафували. Якось у п'ятницю ввечері їхала до Одеси, бо захворіли донька та онука. Не було кому допомогти - зять був у плаванні. Під час поїздки мене тричі оштрафували за перевищення швидкості.

- Люблю гори та море! Можна в Криму бачити гори і море водночас. Але немає нічого кращого, ніж Карпати! Там відпочиваю душею, збираюся думками, мрію.

- Я ж жінка! Мушу, бо публічна особа. Все природно. Вважаю, що маю добрий смак. Якщо у якійсь речі мені комфортно, купую її.

- О, так! Це буває лише у неділю. Нова гарна річ кожній жінці може підняти настрій.

- Їду в гори або йду до перукарні. А ще, коли ноги самі заводять до церкви, йду до храму. Я віруюча людина. Знаю, що мені ніколи у житті не вдалося б вижити, якби біля мене не було ангелаохоронця і чогось вищого, що дає силу, дух, можливість розуміти, сприймати, любити. Мене змалечку оточувала любов людей, педагогів, за що їм вдячна. Завжди на життєвому шляху були друзі, які допомагали. Я навчилася працювати в команді і люблю це робити.