Російський дисидент Андрєй Піонтковскій про політичні репресії та свою книгу

pankisi.info

Уривок із книги "Нелюбимая страна": "Владіміру Путіну, очевидно, не подобається та країна, у якій Боріс Абрамовіч Березовскій поставив його "смотрящим", сам утікши в Лондон. Він заледве тягне лямку вірного чоловіка нелюбої дружини... Геть недобрим став гарант безпеки кремлівських сортирів. То в нього ющенківські сіоністи криваві в очах, то французикові грозить щось відрізати, та так, щоб більше нічого не виросло; то естонку раптом зневажливо передражнює. Все частіше зриваючись, усе більше починає скидатися на міського божевільного Європи".

Незважаючи на офіційну путінську пропаганду, в Росії є політичні дисиденти. Один з них - це Андрєй Піонтковскій. Він доктор історичних наук, професор, член політради партії "Яблоко", автор кількох монографій з теорії управління, глобального моделювання, ядерної стратегії, провідний науковий співробітник Інституту системного аналізу Російської академії наук. Російська Феміда вирішила, що вчений небезпечний для російського конституційного ладу,  і порушила проти нього кримінальну справу. Сьогодні він працює у США. Кореспондент "Пошти" попросив Андрєя  Піонтковского розповісти про те, як його намагаються посадити у в'язницю.

- Ви закликаєте до насильницького скинення державної влади в Росії. Це правда?

- Ні, мене звинувачують в екстремістській діяльності. Єдине формулювання, яке пред'явили партії "Яблоко" - "розпалення національної й соціальної ворожнечі", за поширення екстремістської літератури. Цією літературою були мої книги "Нелюбимая страна" і "За Родину! За Абрамовича! Огонь!". Ці книги дійсно розповсюджуються партією "Яблоко", тому що книгарні їх неохоче приймають, побоюючись неприємностей. 

Звинувачення було підтримане лінгвістичною експертизою, проведеною одним з район­них відділень ФСБ Краснодара. Мені запропонували з'явитися у прокуратуру. Однак  це неможливо, тому що я перебуваю в науковому відрядженні у США. 

- Ви відомий учений і публіцист і раптом стали екстремістом.

- За останні сім років прав­ління Владіміра Путіна ми багато разів стикалися із чимось новим і незрозумілим.  2006 року був прийнятий новий закон про екстремізм. Я тоді писав про це досить банальні речі, не підозрюючи, що цей закон торкнеться й мене особисто. У свідомості обивателів і практиці правоохоронних органів вибудовувався такий семантичний ряд: критик влади - ворог влади - екстреміст - терорист, а далі - ліквідація. Символічно, що одночасно із законом про екстремізм був прийнятий таємний (нам про нього не розповіли) закон про те, що терористів можна знищувати без суду й слідства за кордоном. При Горбачові цю ганебну статтю скасували. А потім з'явився закон про екстремізм. Я не знаю, чи є в сучасній Росії відповідні доповнення й зміни до Кримінального кодексу. Але російська влада останнім часом демонструвала стільки боже­вілля, що цього можна сподіватися. На мою думку, масові репресії нам, звичайно, не загрожують, але посадити кілька десятків осіб для залякування цілком можуть.