ign="justify"> "Моя люба Маринцю я вже ві Львові. Люди тут геть поварювали, тіво бамбетлі на яких ще спала небіжка бабця, повиставляли в світлицю, де на них паньство попиває каву. Тому прошу не пали того креденця, що винесли на стодолю, приїду будемо робити гендель.

Твій чоловік Василь" *

*Правопис збережено

 

Після такого ліричного вступу на першій сторінці меню, позбавленого орфографії й пунктуації і присмаченого галицькою лексикою, у моєї вчительки рідної мови щось зойкнуло б у серці. У мене ж неймовірно піднявся настрій - ось він, тонкий галицький гумор. Замість шкіряного меню з тисненими буквами, у кав'ярні "На бамбетлі" вам приносять коричневий паперовий зошит з переліком смаколиків під цікавими псевдо. Це своєрідний жест відвертості, як у японському прислів'ї: "Не показуй пальцем - покажи собою", якщо людина може сміятися з власного діалекту, то й собі кортить сприймати власні недоліки як родзинку, а не як ваду.

За правилами етикету, гостя, якого вперше запросили додому, лишають на кілька хвилин наодинці в кімнаті. У такий спосіб йому дозволяють обдивитися інтер'єр і не бігати позлодійськи очима по люстрах і меблях під час розмови з господарем. Тут вам забракне й години, аби втамувати зоровий голод споглядання строкатих меблів, фіранок, чорно­білих світлин та сушених оберегів над дверима. Така собі довершеність гостин у бабусі. Першою спокусою закладу є подушки, розкидані на підвіконнях знадвору, на яких, вкрившись ковдрами, сидять кавомани. Кнайпа розташована в пасажі Андреоллі, вже сама характеристика "в" пасажі, а не "на" вулиці, дає зрозуміти, що ця місцина затишна для посиденьок, бо ізолює гам міста геть від очей та вух, залишає лише історичну архітектуру міста, хоч і вкриту цвітом часу. Гріє тут не тільки кава й ковдри, але й теплі кольори печворку (пошитих з різних клаптиків ковдр), фіранок, штруксових подушок на меблях та картин. Навколо столів стоять славнозвісні бамбетлі, лавицідивани на закручених різьблених ніжках. Особливої уваги заслуговує стіна з вишитими картинами на мотузяному павутинні, а загадковою й досі лишається світлина з двома дорослими чоловіками і юним хлопчаком, які наливають щось між келихів і дамських капелюшків. Над кожним столиком можна засвітити ковану маленьку лампу, зсередини подомашньому обтягнуту павутинням. Плеяду дрібничок на креденсі, полицях на стіні та шинквасі можна не тільки взяти до рук і довго роздивлятися, але й купити на пам'ять про подушковий заклад. Якщо вас обеззброїть спокусливий вигляд випічки, то офіціанти, підморгнувши, врятують своєчасно порадою щодо смаків струделів. Якби кислолицого ресторанного критика з мультфільму "Рататуй" почастувати цим смаколиком, то він неодмінно повторив би: "Це смак дитинства!"

Зміст меню не здивує гурманів, навпаки, перелік страв та перекусок досить стриманий, обіцяє наситити, а не помилувати око. Втамують голод "Кавказький завиванець" , "Хфранцузький тост" (не промова, а підсмажений хліб - "Пошта" ), м'ясна тареля, перекуска "М'ясоїдам" та "Вегетаріанцям". Зважаючи, що це кав'ярня, то тут здебільшого п'ють. Над останнім доведеться помізкувати, бо тріаду кавачай­алкоголь у кнайпі представлено вичерпно. Найекзотичнішим виявився перелік чаїв: в'язаний, білий, зелений спліт, класичний (з жасмином, лотосом, молоком, полуницею, фініками, трояндою чи ананасами), у­лун, ройбуш чи мате. До речі, мате гідний доброго слова, у міру гіркий, він швидко бадьорить. А вміст кофеїну у ньому куди більший, аніж у каві. Мабуть, саме тому Кортасар у "Грі в класи" ненастанно поїв ним своїх героїв, які ніяк не могли дати раду своїм проблемам. Цікаво, що перелік чаїв навіть дещо утискає звичне для Львова кавове різнобарв'я. Сюди найкраще приходити з друзями, вести довгі теревені про все і про ніщо, сама мозаїка кольорів спонукає до легкості діалогу. Якщо в розмові й виникатимуть незручні паузи, то остаточно розв'язати язика допоможе пиво. Постійні відвідувачі радять "Микулинецьке", смак якого годі описати словами.

Щоправда, затятими ворогами закладу залишаються мешканці подвір'я, які на стіні над кнайпою повісили табличку зі своєю категоричною заявою: "Допоможіть закрити незареєстрований бар". Допомагати чи ні, вирішують гості після відвідин закладу, наразі відчайдухів набралося небагато...

Середній чек на двох обійдеться у сто гривень.