Збірка есеїв Ігоря Чорновола - серйозного історика­науковця із схильністю до популяризації своїх напрацювань - з'являється друком, коли книжкові магазини і розкладки заповнені великою кількістю різноманітних компендіумів на кшталт "сто най­най... більших, кращих, відомих, сексуальних і т.д.", підготовлених знаними, напівзнаними, а здебільшого комерційними упорядниками життєписів осіб, які залишили такий­сякий слід у людській пам'яті. Здається, і щодо знаменитих львів'ян, зокрема тих, що "засяяли" на небосхилі міста в останні десятьп'ятнадцять років із великим бажанням залишитися в його історії, не бракує різного роду "жовтих", "золотих" чи інших кольорових книг. Але праця Чорновола не стане, сподіваюся, в один ряд з ними.

По­перше, автор пішов іншим шляхом, а саме - не писати біографії людей в інтер'єрі міста, а швидше намагався вмістити місто у біографії відомих особистостей, котрі залишили слід не стільки в самому місті, скільки в культурному поступі людства, принаймні його європейської частини. По­друге, до написання біографій знаних львів'ян він підійшов з позицій науковця, прагнучи не тільки і не стільки презентувати їх життєвий шлях і здобутки, скільки задемонструвати, як специфіка міста позначилася на їхній діяльності або творчості, а часом і навпаки - як їхня соціальна активність змінювала місто і його мешканців. По­третє, в полі зору автора (а не упорядника!) опинилися переважно люди творчої вдачі, а не політики, воєначальники, адміністратори (хоча й серед других не бракувало творчих особистостей). Нарешті, почетверте, і, напевно, не востаннє, погляд автора вирвав з бігу Часу людей різної соціальної, національної, конфесійної приналежності, котрі вирізнялися насамперед відданістю гуманістичним ідеалам. Усі вони виявилися "влитими" в контекст епохи і міста, хоча й часом не народилися в ньому.

Імпонує стиль презентованих у книзі есеїв. Не йдеться про весь життєвий шлях "героїв" нарисів, а тільки про "спалахи" їхньої особистості в конкретних обставинах Львова - міста багатьох культур і впливів, котрі склали його неповторну ауру, що лише частково зберігається донині, але котрої так прагне кожна міська спільнота в намаганні заявити про себе перед світом. І це дає читачеві (і насамперед львів'янину чи львів'янці) змогу не тільки відновити історичну пам'ять, а й порівняти минуле - сучасне з поглядом у майбутнє.

Є ще один важливий момент, про який варто згадати. Чимало, якщо не більшість, відвідувачів міста Лева залишаються під враженням його архітектури, мистецьких пам'яток та здобутків і водночас із певним скепсисом оцінюють його сучасних мешканців. Напевно, це не випадково: у двадцятому столітті часто змінювалися його господарі, приносячи із собою не тільки нову культуру і звичаї (чи антикультуру), руйнуючи особливий історичний, створюваний віками колорит міста. Звернення до відомих постатей повинно пригадати сучасному львів'янину(нці) атмосферу і дух міста "перетину культур" і спонукати до роздумів про своє місце у ньому.

Мешканці Львова і всі, хто цікавиться його минулим, мали змогу знайомитись з вміщеними у книзі нарисами на сторінках газет. Проте, зібрані під однією палітуркою, вони презентуються цілком у новому світлі. Виникає своєрідна мозаїка, що, як і в мистецтві, творить новий, часом неочікуваний образ міста та його людей, життєвий образ, з яким не хочеться розставатися.

Написані історикомдослідником есеї докорінно відрізняються від названих на початку взір­ців написання про "сто знаменитих осіб". Йдеться про короткі і місткі нариси з життя міста в різні часові проміжки, де персонажі, нехай найвідоміші, виступають як неодмінні творці міських культури і неповторного колориту, до якого вони додавали краплину свого єства. Авторові вдалося "вихопити" ці краплини і, не спотворюючи їх своєю фантазією, а суворо дотримуючись історичних документів, наблизити до сучасного читача. Іншими словами, зі сторінок книжки аж випромінює справжній, а не сфантазований "дух часу", який дуже порізному переломлювався у долях його мешканців. У цьому, як мені видається, і полягає привабливість книжки І. Чорновола і, сподіваюсь, її обов'язкова популярність не тільки серед львів'ян.

Леонід Зашкільняк - заступник директора Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України