Про Америку та Нью-Йорк написано багато. Чимало українців й не тільки українців, зрештою, уявляють Сполучені Штати як земний рай, землю обіцяну. Щоб отримати американську візу, такі люди іноді йдуть на карколомні хитрощі й навіть злочини, а, отримавши омріяний папірець, вважають, що їм нечувано пощастило. Насправді ж Америка не є раєм, а тамтешнє суспільство має свої проблеми; щоправда, вони іншого плану, ніж в Україні. Про все це - у новому циклі публікацій "Пошти".

12 вересня 2007 р. Нью-Йорк, аеропорт ім. Джона Кеннеді. Розмова з офіцером прикордонної служби США.

- Куди їдете?

- У Колумбійський університет на стажування.

- А яка тема вашого дослід­ження?

- Е... Американська історіографія ХIX ст.

- Гм... А в супровідних документах написано по-іншому... Будь ласка, пройдіть за мною, - і офіцер відводить мене на оточене ширмою міс­це, де вже зібрали інших претендентів на омріяний штамп "Admitted". Судячи з їхньої зовнішності, це вихідці з Аф­ганістану, Африки й Далекого Сходу. Через години так півтори (які видавалися віч­ністю) мої похмурі роздуми зненацька перервав інший чорношкірий офіцер, який звернувся до мене непоганою українською мовою. "Так-так-так, - подумав я, - до мене вже заговорили українською... капєц!.."

Знову ті самі запитання: мета поїздки, тема дослідження. Цього разу відповідаю так, як написано у супровідній до моєї візи "J-1" формі DS-2019, "Теза Тернера: компаративний під­хід". Запитую його, чи знає він, хто такий Фредерик Джексон Тернер... Млява розмова триває. І раптом нове запитання:

- А що ви любите? 

- Е-е-е-е... - І тут мене прорвало. - Послухайте, а що я повинен любити? Америку, Нью-Йорк, Колум­бійський університет? Чи вас, може?

Офіцер усміхається - і раптом починає щось швидко писати.

- Чи все добре?

- Так, пане. Ласкаво просимо до Сполучених Штатів Америки!

Щасливий вириваюся з конт­рольно-пропускного пунк­ту за багажем. За годину пошуків переконуюся, що шукати йо­го без сенсу. Знаходжу пред­ставника "Австрійських авіа­ліній":

- Ми вас уже шукали. Ваш багаж помилково залишили у Відні (де я пересідав в ін­ший літак). Вибачте. Прошу подати вашу адресу - і ми доставимо його завтра.

Приїхали... Нью-Йорк, доб­рого дня!

Love it - or leave It

Аеропорт Джона Кеннеді - один з найбільших у світі. Щохвилини з нього стартує, а водночас приземляється один літак. У Нью-Йорку є ще один аеропорт - імені Ла Ґвардії, названий на честь мера міста; третій аеропорт розташований у місті Нью-Арк, що неподалік. Згідно з даними Вікіпедії, 2007 р. аеропорт Джона Кеннеді обслужив 47,8 млн пасажирів, аеропорт у Нью-Арку - 36,3 млн, аеропорт Ла Ґвардії - 25,3 млн, разом - близько 110 млн пасажирів. Більше людей перейшло лише через аеропорти Лондона.

Американці - дуже мобільний народ. Підраховано, що кожний третій американець змінює місце проживання принаймні одного разу за своє життя. Якщо ви бачите оголошення про сейл за вказаною адресою, отже, ці лю­ди переїжджають і продають все чи частину свого майна за безцінь. Меблі, які продати важко, можуть залишити на тротуарі. Втім, меблі під­беруть швидко. Комп'ютери - ніколи.

Самі американці люблять свою країну, однак не схиль­ні до її ідеалізації. "Love it - or leave it" - "Не подобається - їдь звідси", - відповідають вони тим новоприбульцям, які невдоволені їхніми порядками.

США - країна мігрантів, а міграція, на думку американців, - це нормально. Взагалі ставлення до новоприбульців виявляється так: спочатку ставлять стандартне запитання, звідки ти є; незмінне здивування і компліменти твоїй країні (звісно, якщо вона відома твоєму співрозмовнику) - "О, ти - не терорист, працюєш - значить, приносиш користь суспільству. Ласкаво просимо!"

Ігор Чорновол

На  Бродвеї – справжня мішанина різних рас і народів

Одне з найбільших державних свят у США - День пі­лігрима (День подяки - 22 лис­топада). Вони вважають, що кожна людина має право вибрати собі нову батьківщину. "Нaявнiсть вiльних земель регулює тирaнiю aвтомaтич­но, що, зa умови вiдсутностi рaбствa, робить iснувaння деспотичного режиму неможливим. Пiддaнi зaвжди мaють можливiсть уникнути реп­ресiй з боку суверенa, покинувши його тa зaснувaвши поселення нa незaйнятiй те­риторiї", - писaв італійський учений Aполлон Лорiя у кни­зi "Економiчнi основи суспiль­ствa" (1885).

Розвиваючи думки А. Ло­рії, у 1893 році молодий асистент Вісконсинського університету Фредерик Джексон Тернер стверджував, що американське суспільство передовсім сформували від­криті простори Дикого Заходу, і саме Дикий Захід забезпечив державі демократичні принципи функціонування та розвинув американський ін­дивідуалізм. Він висунув ідею фронтиру (frontier) як малозаселеного прикордонного регіону, де досі неекс­плуатовані багаті натуральні ресурси дали малозабезпеченим винятковий шанс по­ліпшити своє матеріальне та соціальне становище. Фронтир, стверджував Ф.Тернер, закрився, однак його піонерський дух надалі демократизує країну. Втім, ще 1865 р. Горацій Ґрілі, знаменитий нині журналіст з Нью-Йорка, радив читачам своєї газети: "Їдь на Захід, молодий чоловіче, і дорослішай разом із своєю країною. Як­що ти не маєш сім'ї або товаришів, що можуть тобі допомогти, повернися обличчям до Великого Заходу й там збудуй свій дім і фортуну!" Відтак, пам'ятаючи й шануючи своє фрон­тирне минуле, американці намагаються й надалі підтримувати міг­рантів-піонерів, щороку надаючи 50 тисяч дозволів на постійне проживання у США, запрошуючи до себе громадян усіх країн світу без винятку (за допомогою "зеленої карти"). На вулицях Нью-Йорка можна почути різні мови, а в метро - побачити книги, написані зовсім незнаними письменами. У цей момент полікуль­тур­ність і поліетнічність американської нації - атрибут національної гордості, і не лише інтелігенції. Що приваблює у США найбільше - толерантність; в цьому сус­піль­стві фактично кожний спроможний знайти собі ком­фортну нішу, жити відповідно до власних ідеалів, а водночас бути респектованим іншими.

(Продовження - в наступних числах "Пошти")