Львів уже не одне століття тішить своїх мешканців і гостей особливою аурою із запахом кави і шоколаду. Старе місто наче закутане в історію, яку можна відчути на смак. Щобільше, привезти її солодкі шматочки рідним і близьким. Адже кулінарні шедеври львівських кондитерів, які виробляє місцева фабрика "Світоч", традиційно є cмаковим означенням міста Лева.

У Старому Світі про шоколад дізналися лише в ХVI столітті. Його почали ввозити до Європи із завойованої держави ацтеків. А те, що любила Європа, незмінно потрапляло до Львова. Шоколад довго залишався напоєм аристократії. А доступним став лише у XVIII столітті, коли суттєво впали ціни на какао. А поки шоколад був екзотикою, пересічні мешканці міста солодили собі життя різноманітною випічкою. У Львові перші кондитерські мануфактури з'явились вже у XVIII столітті і з часом переросли у невеликі кондитерські підприємства - цукерні. Таку ж назву мали й "солодкі" магазини. Майстерність львівських кондитерів і асортимент цукерень жодним чином не поступалися європейським, а іноді навіть перевершували їх.

Першу львівську цукерню відкрив 1803 року кондитер Домінік Андреоллі в будинку №29 на пл. Ринок. Прохід від цього будинку до вул. Театральної досі називають Пасажем Андреоллі. Широко відомими на початку ХІХ століття були також літні павільйони цукерень Яна Больфа біля Віденської кав'ярні та Мейсона на Погулянці, де робили найсмачніше у Львові морозиво, цукерня Міхала Монне на вул. Театральній, 8, й інші. Та найстарішою і найпотужнішою у Львові була створена у 1882 році фабрика "Бранка" знаменитого на всю Європу кондитера Маурісія Брандштадтера. Відтоді Брандштадтер постачав свої вишукані солодощі до столиць Європи. Знаковим є те, що фабрика була заснована на вул. Шептицьких, 26, де пізніше розмістили виробничі приміщення "Світоча". З початком ХХ століття майже в кожному будинку теперішніх проспектів Свободи і Шевченка були цукерні. У 1904 році у Львові було навіть засноване Товариство цукерників для Галичини і Буковини. А 1910 року на перетині вулиць Заводської та Ткацької брати Гамер і Цимер побудували одну з найбільших у Європі кондитерських фабрик. За першими літерами імен братів - "G" й "Z"( Га та Зет) - фабрика і дістала назву. Саме "Бранка" і " Газет" стали предтечею сучасного підприємства "Світоч". Разом вони випускали понад п'ять тисяч тонн солодкої продукції в рік. А заклад Залєвських, який реалізовував на початку тридцятих років ХХ століття їх продукцію, перетворився на Мекку для ласунів. Цукерню прославив і всесвітньо відомий фантаст, уродженець Львова Станіслав Лем: "Зі всіх приваб Львова найдужче мене полонила цукерня Залєвського, - писав він у книзі спогадів "Високий замок". - Вітрини становили собою справжню сцену з металевих рам, на якій по кілька разів щороку змінювалися декорації, тлом для яких були розкішні статуї й фігури з марципанів... Здавалося, Залєвському потрафить цілий космос скопіювати в цукрі й шоколаді".

Після Першої світової війни до виробництва солодощів долучились нарешті і українські майстри. Відкрилися кондитерська Данила й Палажки Стецьківих на вул. Грушевського, 7, Миколи Снігура на вул. Бандери, 47, "Русалка" на вул. Руській, 1. Вдова Клементина АвдиковичГлинська за підтримки митрополита Андрея Шептицького 1922 року заснувала знамениту фабрику "Фортуна нова" - перше повністю українське кондитерське підприємство у Львові. Воно постачало свою продукцію українській діаспорі у США. Тут уперше була випущена серія шоколадок з назвою "Солодка історія України", на обгортках були намальовані портрети правителів України від Володимира Великого до гетьмана Скоропадського. Ця фабрика стала третім підприємствомпредтечею "Світоча".

Під час Другої світової війни частину оснащення фабрик розібрали і вивезли, провідних кондитерів, які переважно були євреями, повбивали чи вивезли як "ворогів народу". Всі солодкі фабрики у Львові було націоналізовано. "Бранка" стала кондфабрикою імені Кірова. А "Фортуна нова", яку перейменували на кондфабрику №3, стала її підрозділом. "Газет" перетворилася на "Більшовика". Наприкінці липня 1944 року у Львів увійшли частини Червоної армії. А вже 5 вересня за розпорядженням Ради народних комісарів УРСР створено Український кондтрест західних областей. До нього увійшли "Більшовик", кондфабрика імені Кірова, кондфабрика №3 та низка інших. У важкий повоєнний час виготовлення солодощів було далеко не першочерговим, тож бракувало техніки та спеціалістів. Майже два десятиліття фабрики працювали неритмічно. Підвищувати їх ефективність почали лише з початком індустріалізації. Тому 1962 року на основі фабрики "Більшовик", кондфабрик імені Кірова та Чортківської створили підприємство "Червона троянда". Пізніше популярну на той час назву змінили на оригінальну - "Світоч". Відтоді це слово стало знаком якості і традицій "шоколадного Львова" для всього Радянського Союзу. Про значимість цього підприємства свідчить і те, що у 1966 році на його реконструкцію і переоснащення держава дала 2,5 млн рублів. "Світоч" був єдиним неметалургійним підприємством, що отримав таку дотацію. Столітні шоколадні традиції справно підтримувались на фабриці, попри те, що майже повністю залежали від іноземної сировини - какао­бобів. Цей продукт у Радянському Союзі належав до категорії обмеженого споживання. Щоб не втратити марку, кондитерам "Світоча" доводилось вигадувати нові рецептури. Продукція львівської кондитерської фабрики була еталоном для всього Радянського Союзу і дефіцитом. Приїхати зі Львова і не привезти коробку цукерок чи шоколадку "Світоч" вважалось непристойним. Окрім Союзу, продукцію "Світоча" можна було знайти у ФРН, Японії, Франції, Австралії та США.

Окремим культурним явищем був перший шоколадний бар, який відкрився 1971 року в підвалах фірмового магазину "Світоч" на місці легендарної цукерні Залєвських на проспекті Шевченка.

- Там можна було під звуки модного тоді джазу випити гарячого шоколаду, екзотичного соку чи лікеру "Старий Таллінн". Бар був дуже популярний серед молодої львівської інтелігенції. Туди водили гостей і знайомих на екскурсії. Там грали авангардові групи, і в одній із них на канікулах навіть грав відомий скрипаль Юрій Башмет. Вхід туди був платний, - розповідає Любов Федоренко, власниця "Цукерні".

У 1990х роках "Світоч", як і більшість українських підприємств, переходить у власність колективу, пізніше стає акціонерним товариством. Завдяки кредиту Європейського банку реконструкції та розвитку оновлює технічну базу для виробництва шоколаду. І отримує масу нагород за нову продукцію. "Світоч" надалі тримає марку лідера в Україні. А після того, як фабрика увійшла у міжнародну компанію "Nestle", українськими солодощами стали захоплюватись ласуни всього світу. Зараз шоколад "Світоч" залишається еталоном якості і столітніх шоколадних традицій Львова.