Нині виповнилося рівно 18 років відтоді, як Білоруську Радянську Соціалістичну Республіку перейменували у Республіку Білорусь, до того ж 15 з них державою керує той самий президент

явлення про Білорусь в Україні ґрунтується на двох застарілих стереотипах: країна як "уламок радянщини" і країна з омріяними порядком та стабільністю, де керує тверда чоловіча рука. Проте як самі білоруси, так і ті, хто в країні гостював, одноголосно запевняють, що істина лежить на межі обох тверджень і що дії Аляксандра Лукашенки мають два боки медалі.

Мінуси дисципліни

Найпершим гріхом білоруського президента вважають тиск на журналістів та опозиціонерів, які йдуть на прю з режимом. За останні три роки за ґрати потрапила низка інакодумців, зокрема: Артур Фінкевіч, противник режиму, Андрєй Клімов, політик, Аляксандр Свіджков, екс-редактор газети "Згода", Аляксандр Казулін, екс-кандидат у президенти Білорусі (!). Останнього засудили до п'яти років ув'язнення за організацію актів протесту проти фальсифікацій під час президентських виборів, причому перші 50 днів в'язень голодував. Морально підтримуючи чоловіка, голодувала й дружина кандидата, яка, врешті, не витримала морального та фізичного виснаження й пішла з життя, а сам Казулін втратив понад 40 кілограмів.

- Телебачення у Білорусі - тільки державне. Комерційними є лише газети та журнали. У державних ЗМІ фактично присутня лише офіційна позиція. А недержавні за останні роки були настільки витиснені владою з інформаційного простору, що жодної ролі не відіграють, - розповів "Пошті" Андрєй Аляшкєвіч, студент із Білорусі.

Крім того, білоруська влада повністю контролює сектор електронних мас-медіа. В галузі друкованих засобів масової інформації через нерівні економічні умови недержавні видання не можуть скласти конкуренції державним. Отже, можна стверджувати, що в Білорусі система ЗМІ є, радше, додатком до державної влади і, по суті, виконує функції контролю над суспільством, формуючи вигідну керівним колам громадську думку. Сам Лукашенка в одному з інтерв'ю, втомлений запитаннями австрійського журналіста про політв'язнів, зізнався: "Коли європейці говорять про проблеми свободи преси чи демонстрацій, мене це просто приголомшує. Ми не забороняємо мітингів, натомість, як і в Європі, виробляємо правила, за якими їх проводити, щоб 200 чи 400 демонстрантів не заважали іншим. Завжди кажуть, ніби ми цькуємо людей, кидаємо їх за ґрати. Ну що за нісенітниці! Хто хоче відреагувати на ці проблеми, той повинен надавати об'єктивну інформацію. Збирайте інформацію та робіть висновки! Й не повторюйте без кінця за опозицією!".

За останні 20 років гострим стало й питання білоруської мови, яка все рідше лунає на вулицях Мінська та інших міст. За твердженням самих білорусів, вони вільно спілкуються рідною мовою частіше за межами країни. Почути в Мінську білоруську - радше виняток. На білбордах, у магазинах, на стендах рясніє російська, навіть таблички з написами вулиць міняють на "общепонятный", а російську рідною називає 63% населення держави.

Ще однією болючою точкою для білорусів є питання прапора. Нині у Білорусі офіційним вважають червоно-зелений прапор, який прийняли як державну символіку у 1990-х роках. Натомість ще у 1918-му символом Білорусі став біло-червоно-білий прапор, який нині місцева молодь активно прагне відновити. Проте кожна спроба відновити стяг із майже сторічною історією наштовхується на активний спротив влади.

- Щодо білоруського національного прапора, то його держава класифікує як "незареєстровану символіку", попри те, що він був державним до 1995 року. За вживання незареєстрованої символіки передбачена адміністративна відповідальність, зазвичай, штрафи. Національний прапор можна вільно використовувати на заходах опозиції (мітингах, з'їздах), але якщо з'явитися з біло-червоно-білим прапором у громадських місцях чи на державних акціях, то це означає обов'язково потрапити до міліції. Прапор не можна вивішувати навіть на власних будинках - складають протокол за псування естетичного вигляду забудови, - ознайомлює з Білоруссю студент Андрєй.

Стабільний позитив

Замість звичних українцям строкатих реклам закордонних виробників, Білорусь майорить лишень власними виробниками. Таким чином нація тримає марку і підтримує вітчизняного виробника. Гості країни із захопленням розповідають й про європеїзацію зовнішнього вигляду міст: з року в рік кількість охайних клумб та акуратно скошених газонів збільшується, а кількість супермаркетів зростає у геометричній прогресії. Значний прогрес економіки спричинив розвиток сільського господарства та розбудову агроосель за державний кошт. Таким чином Білорусь швидко набула слави країни з молочними ріками.

Безумовним плюсом білоруської економіки є стабільність. Експерти вважають, що ситуація не похитнеться до того часу, доки зберігатиметься баланс взаємин із Росією. Лукашенка про це знає і віртуозно уникає реалізації вигідних для Росії економічних проектів. Щойно Росія застосовує тиск, бацька миттєво відплачує їй тією ж монетою. Зокрема, такий сценарій можна було спостерігати під час весняної заборони Росією ввезення білоруської молочної продукції. Для Білорусі це був неабиякий економічний ляпас, позаяк у Росії вони збувають 95% молока. Тоді ж Лукашенка двозначно натякнув Мєдвєдєву, що 10 мільйонів білорусів захищають Росію від танків НАТО. Також європейські ЗМІ схвально відгукнулися на пручання Білорусі визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії.

Що ж до цін, то від українських вони є вищими. Проте білоруси зазначають, що й зарплати в них значно більші, тому нарікати на цінову планку безглуздо. На думку Андрєя Аляшкєвіча, задоволених життям у його країні також більше, ніж в Україні. Причому це не тільки пенсіонери, але й молодь та люди середнього віку.